Читати книгу - "Там, де козам роги правлять"

вони беруть сильно і зразу тягнуть під коріння, кущі або очерет, намагаючись обкрутитися навколо них... Так захоплює, що й не передати, треба тільки тепло вдягнутись. А ще як місячна ніч. Коло річки теж добре беруть. Може, знову пощастить, як тоді з судаком.

— Або як з отою першою щукою. Ну й вилаяв же ти мене тоді.

— Наука помогла, тепер ти вже досвідчений рибалка,— сміявся Метек.— Сьогодні вже пізно, а завтра можна буде піти до Павла, побачимо, як там йому живеться. Ти знаєш, він збирається через місяць-два одружитися.

— Божевільний.

— Може, не знаю. А вона непогана, в обличчі в неї щось є таке, знаєш...

Едек засміявся. Він ще якось не міг отак говорити з Метеком про жінок. А до Павла охоче піде, то чудовий хлоп’яга. Тепер він уже пан лісничий, аякже. Справиться, у нього є голова на в’язах.

До смерку ганяли на мотоциклі. Метек дедалі вправніше розвертався вісімками на рівному моріжку подвір’я.

— Коли б був ще один мотоцикл, можна було б і до Ольштина махнути, га?

Потім слухали в кабінеті трансляцію міжнародної зустрічі з футболу. Поразку польської команди сприйняли з похмурими мінами. А взагалі того вечора у домі лісничого панував якийсь давно вже не знаний родинний настрій. Навіть Міхал сміявся разом з усіма і, здавалося, не так журився за своїми клопотами.

Коли лягали спати, Едек знов озвався до нього:

— Як там коло річки, ти бачив? Тепер уже можна перебратися?

— Трохи підсохло, та все одно грузько. Хіба через кладку на місток, але там дуже слизько. Ризиковано. А чого ти весь час про це питаєш?

— Бо мені через Піш далеко, розумієш?

— Умгу. То вони з Трудою вже не разом живуть?

— Одчепись ти з своєю Трудою.

— Як, Едек, виходить — Труда? А я думав, що Зося.

— Дурень! Осел!

Міхал зніяковів, махнув рукою і почав розбиратися. Едек лежав, попихкуючи цигаркою. Мазур уважно стежив. Колись уже мало не дійшло до пожежі — Едек заснув із цигаркою, і жар упав на ковдру.

Місяць піднявся, крізь вікно проник своїм голубуватим світлом у кімнату, нарешті торкнувся Едекової постелі, уперто заглядав йому в обличчя, мовби кудись кликав.

Едек не знав, спав він чи тільки дрімав. Сів на ліжку. Місяць чарівним світлом заливав кімнату. Міхал хропів. Було ще тільки чверть на одинадцяту. Отже, не минуло й півгодини, як вони полягали.

Хлопець сидів скраєчку на ліжку, вагався. Викуривши ще дві цигарки, наважився. Простір за вікном вабив до себе, притягував голубуватим сяйвом. Едек швидко вдягнувся, взув гумові чоботи, поклав у кишеню ліхтарик. Тихо скрипнули двері в тій частині дому, де мешкала родина лісничого, загарчала Мірця. Ніч була холодна, ясна, небо поцятковане зорями, поміж якими гордовито, наче півень у курнику, виступав місяць. Едек здригнувся від холоду і, щоб трохи зігрітися, побіг підтюпцем. Було так ясно, що навіть серед дерев він легко розрізняв лісові дороги. Незважаючи на Міхалові застереження, ризикнув переправлятися через річку. Це майже в п’ять разів скорочувало дорогу. Не гнати ж йому кругом на велосипеді. Зупинився край широкого надрічанського лугу, на якому видніли в місячному сяйві темні плями кущів і розлогих верб.

Знайшов довгу міцну тичку. Потім, присвічуючи, ліхтариком, намацав намощену з жердин кладку, що вела аж до напівзогнилого містка. Гумові чоботи ковзали по мокрому дереву. Кілька разів нога зсовувалась у холодну твань. Тичка, якою він підпирався, глибоко занурювалась, аж булькотіло, у грузьке болото. Добрів так ближче до містка. Річка широко розлилася весняними водами. Едек ступив ще крок, жердка під вагою тіла пішла на дно, він похитнувся, деревина вислизнула з-під ніг, і хлопець плюхнувся у брудну, замулену воду, ліхтарик полетів десь убік. Виліз, випльовуючи воду, змішану з мулом, гарячково чіплявся за жердки, кляв на чому світ стоїть увесь цей похід. Довго ще брів, поки нарешті вийшов до мосту. Вода текла з хлопця, як із ворочка сироватка. Він увесь тремтів.

Другий берег був вищий, кілька кроків — і Едек опинився на сухому. Село, поринувши в сон, лежало перед ним, вирізняючись темними контурами дерев і хат. Едек стояв, сповнений гіркоти. Він розумів, що все це не мало сенсу. Яка певність, що мельник саме сьогодні буде у Зосі? Даремно перевів ніч, хтозна ще, як скінчиться для нього це купання. І як тепер іти назад? Мабуть, більше не ризикне переправлятися через мочарі? Він глянув на пройдену дорогу. Місяць відбивався в калюжах води. Невиразно видніла темна кладка.

Майнула думка: піти б оце до Зосі, обсушитись у неї, нагрітися, випити чогось теплого. Стежкою, що полого вилася вгору, подався до недалеких хат. Собаки почули його, розривалися від настирливого гавкання. Хлопець вилаявся. Ще піднімуть усіх на ноги.

Раптом у те гавкання ввірвався гуркіт мотора. Едек одразу впізнав його: мельників мотоцикл. Ну-ну! Їдуть з Піша. Спочатку були в кіно, потім посиділи десь у кав’ярні, може, Зося була у нього.

Едек стояв, не знаючи, що робити. Світло фари довгою смугою позначало дорогу і обмітало хати, губилося поміж ними.

І враз він зрозумів, що це найкраща нагода. Якщо мельник так сміливо в’їжджає мотоциклом у село, то це означає, що сьогодні він не гостюватиме у дівчини. А може, й вона тримається з ним відкрито? Кажуть, так поводяться дівчата, коли йдеться про їхніх наречених. Отже, мельник одвезе її і незабаром повернеться. Треба перестріти його там, у лісі.

Не без іронії подумав, що замість теплих обіймів дівчини він нагріється, борючись із браконьєром.

Схопився і побіг туди, звідки щойно проїхав мотоцикл. Гуркіт уже стих. Едек прислухався, чи той тип не вимикає мотор, але за собачим гавкотом нічого не чути було.

Біжучи, він трохи розігрівся, хоча насилу переставляв ноги, такий важкий був мокрий одяг. Сів на якійсь колоді, щоб вилити воду з гумових чобіт. І знову кинувся бігти. Бо якщо браконьєр зараз повернеться, то пропаде чудова нагода. Хлопець важко дихав, проте до лісу було все ближче. Тепер він уже сміливо вибіг на дорогу, сільські хати лишилися позаду.

Ось уже дерева, зараз тут мають бути стоси дров. Он вони біліють колотими плашками. Мотора ще не чути. Це добре, він трохи відпочине. Хвилинку, а як же його тут зупинити? Додасть газу та й проїде засідку...

Едек хапав важкі плашки дров, перегороджував ними дорогу. Нарешті зітхнув спокійно. Світло від фари впаде на перешкоду, браконьєрові доведеться зупинитися. Тоді Едек вийде проти нього. Скаже