Читати книгу - "Переспівниця"

знищення всіх капітолійців. Однак, якщо ми хвилюємося за долю людства, робити цього не можна.

Крізь воду в склянці я побачила Пітину спотворену руку. Опіки. Тепер ми обоє обпалені у вогні. Мій погляд ковзнув угору — туди, де полум’яні язики лизнули його чоло, обсмаливши брови, але не зачепили очей. Отих блакитних очей, які в школі іноді шукали моїх, а тоді ніяково опускалися долі. Точно як зараз.

— Є альтернатива. Оскільки ми з колегами не можемо знайти консенсусу, було домовлено, що рішення прийматимуть переможці. Ви повинні проголосувати. Чотири голоси достатньо для ухвалення рішення. Ніхто не може утриматися від голосування, — мовила Коїн. — Є пропозиція замість знищення усього населення Капітолія провести останні символічні Голодні ігри, в яких братимуть участь діти, пов’язані родинними зв’язками з тими, хто займав найвищі керівні посади в Капітолії.

Всі ми витріщилися на Коїн.

— Що? — вигукнула Джоанна.

— Ми проведемо ще одні Голодні ігри за участі дітей із Капітолія, — пояснила Коїн.

— Ви жартуєте? — запитав Піта.

— Ні. Ще я повинна попередити вас: якщо Ігри таки відбудуться, то всі знатимуть, що проводимо ми їх із вашої згоди, однак таємниця голосування буде збережена: ніхто й ніколи не дізнається, за що віддали свій голос саме ви. Заради вашої ж безпеки, — пояснила Коїн.

— Це Плутархова ідея? — запитав Геймітч.

— Ні. Моя, — сказала Коїн. — Це наймудріша помста з найменшими втратами. Можете розпочинати голосування.

— Ні! — вигукнув Піта. — Звісно, що я голосую проти! Ми не можемо допустити ще одні Голодні ігри!

— А чом би й ні? — заперечила Джоанна. — Мені здається, що це цілком справедливо. У Снігоу є онучка. Я голосую за.

— Я також, — мовила Енобарія байдуже. — Нехай самі посмакують кашу, яку заварили.

— Саме проти цього ми повстали! Пам’ятаєте? — Піта подивився на решту. — Енні?

— Я голосую проти, так як і Піта, — мовила вона. — І Фіней зробив би так, якби був серед нас.

— Але його тут немає, тому що його вбили мутанти Снігоу, — нагадала Джоанна.

— Ні, — мовив Біпер. — Це створить поганий прецедент. Ми повинні припинити сприймати одні одних як ворогів. Зараз для виживання понад усе необхідна єдність. Я проти.

— Залишилися Катніс і Геймітч, — сказала Коїн.

Цікаво, тоді теж так було? Сімдесят п’ять років тому? Купка людей сиділа ось так за столом і вирішувала, чи варто розпочати проведення щорічних Голодних ігор? Чи висловив бодай хтось незгоду? Чи змилувався над безневинними дітьми? Запах троянди Снігоу прокрався мені у ніздрі, тоді в горло, стиснув легені. Усі, кого я любила, загинули, а ми зараз обговорюємо доречність проведення наступних Голодних ігор, буцімто щоб не марнувати життя! Нічого не змінилося. Тепер уже нічого не зміниться.

Я зважила всі варіанти, ретельно все обміркувала. Не відриваючи очей від троянди, я мовила:

— Я голосую за... через Прим.

— Геймітчу, тепер усе залежить від вас, — мовила Коїн.

Розлючений Піта крикнув до Геймітча, що той не може, не має права виявити таку жорстокість, але Геймітч невідривно стежив за мною. Ось воно: ось та мить, коли ми нарешті усвідомили, наскільки ми схожі, наскільки добре розуміємо одне одного.

— Я підтримую Переспівницю, — мовив Геймітч.

— Чудово. Голосування закінчено, — мовила Коїн. — А тепер ходімо, час страти.

Коли вона проходила повз мене, я простягнула їй склянку з трояндою.

— Зможете подбати про те, щоб Снігоу пристебнули оце? Біля самого серця?

— Звісно, — усміхнулася Коїн. — А ще я подбаю про те, щоб він дізнався про Ігри.

— Дякую, — мовила я.

В кімнату хлинули люди, оточили мене зусібіч. Останні приготування, макіяж, інструкції від Плутарха, а тоді мене відвели до парадного входу в особняк. Столичне кільце було переповнене людьми, вони заполонили всі прилеглі вулиці. Свої місця почали займати офіційні особи. Варта. Чиновники. Очільники повстання. Переможці. Долинули гучні привітання: це означало, що на балконі з’явилася Коїн. Тоді Еффі поплескала мене по плечу, і я ступила під холодне зимове сонце. Під ревіння збудженого натовпу пройшла на своє місце. Стоячи в профіль до публіки, я чекала. Коли у дверях з’явився Снігоу в оточенні конвою, народ немов оскаженів. Снігоу прив’язали до стовпа, що було необов’язково. Він і так не збирався тікати. Та й не було куди втікати. Це вам не простора площа перед Тренувальним центром, а невеличка вузька тераса навпроти особняка президента. Не дивно, що мені навіть не запропонували попрактикуватися. Снігоу стояв усього метрів за десять од мене.

Лук завібрував у мене в руці. Закинути руку за спину, дістати стрілу. Вкласти її в тятиву, націлитися в троянду, не відриваючи очей від обличчя Снігоу. Він закашлявся, і по його підборіддю потекли тоненькі цівки крові. Язиком облизав пухкі губи. Я шукала його погляду: хотіла побачити бодай щось — страх, докори сумління, злість. Натомість угледіла знайомий зацікавлений вираз, як під час нашої останньої розмови. Він ніби знову казав: «Люба моя міс Евердін! Здається, ми домовилися, що більше не брехатимемо одне одному».

Так, він має рацію. Ми домовилися.

Кінчик стріли задерся вгору. Я відпустила тятиву. І президент Коїн, перекинувшись через перила балкона, впала на землю. Мертва.

Розділ 9

Мій учинок заскочив усіх зненацька, і в мертвій тиші, яка запала над Столичним кільцем, чувся лише один звук. Сміх Снігоу. Моторошне булькотіння-гигикання, яке переросло в кашель: із горла Снігоу хлинула кривава піна. Я бачила, як він нахилився, вибльовуючи рештки свого життя, але за мить це видовище загородив своїми спинами конвой.

Поки сірі однострої наближалися до мене, я міркувала над тим, яким буде моє недовге майбутнє в ролі вбивці нового президента Панему. Спочатку мене допитають, швидше за все, катуватимуть, а тоді публічно стратять. Можливо, дозволять, як колись, попрощатися з купкою людей, які досі мені небайдужі. Уявивши обличчя матері, яка тепер залишиться сама-самісінька на світі, я прийняла рішення.

— На добраніч, — прошепотіла я до лука й відчула, як він вимкнувся. Підкинувши ліву руку, схилила голову, щоб дотягнутися до пігулки, захованої в рукаві. Але натомість мої зуби вп’ялися в чиюсь плоть. Від несподіванки я сіпнулась і зустрілася поглядом із Пітою: він не зводив із мене очей. На його руці красувалися сліди від моїх зубів, зі свіжої рани цебеніла кров; це він не дав мені проковтнути ягоду.