Читати книгу - "Собор Паризької Богоматері"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Котра година?
Кізка подивилася на нього своїми розумними очима, підняла позолочену ратичку і вдарила сім разів. Справді, була сьома година. Натовп здригнувся від жаху.
Гренгуар не міг стриматись.
— Вона занапащає себе! — вигукнув він голосно. — Невже ви не бачите, що вона сама не розуміє, що робить?
— Тихше, ви там, мужва! — різко крикнув судовий виконавець.
Жак Шармолю за допомогою того ж тамбурина примусив кізку проробити ряд різних дивовижних фокусів з числом, місяцем року та інші, свідками яких читач уже був. І внаслідок якогось оптичного обману, властивого судовим розглядам, ті ж самі глядачі, які, можливо, не раз аплодували невинним витівкам Джалі на перехрестях, тепер, під склепінням Палацу правосуддя, були ними вкрай налякані. Коза в їх очах була, безумовно, дияволом.
Становище ще більше погіршилось після того, як королівський прокурор зняв з шиї Джалі шкіряну торбинку з розрізаними буквами, висипав їх на підлогу, і присутні побачили, як кізка своєю ніжкою склала з алфавіту фатальне ім'я «Феб».
Чаклунство, жертвою якого був ротмістр, здавалося незаперечно доведеним. І в очах усіх циганка, ця чарівна танцівниця, яка стільки разів захоплювала перехожих своєю грацією, тепер була страшною відьмою.
А втім, сама вона не подавала ніяких ознак життя: ніщо — ні граціозні рухи Джалі, ні погрози суддів, ні глухі прокльони присутніх не доходили до неї. Щоб привести Есмеральду до пам'яті, сержант грубо струсонув її, а голові трибуналу довелось урочисто підвищити голос:
— Дівчино, ти належиш до циганського племені, що вдається до чаклунства. Ти разом з козою-чарівницею, притягнутою у цій справі, в ніч проти двадцять дев'ятого числа минулого березня місяця за допомогою пекельних сил чаклунства й нечестивих обрядів убила, заколовши кинджалом, ротмістра королівських стрільців Феба де Шатопера. Чи й далі ти заперечуєш це?
— Це жахливо, — вигукнула дівчина, затуляючи обличчя руками. — Феб, мій Феб! О, це пекло!
— Ти все ще заперечуєш? — удруге холодно запитав голова.
— Ви ще питаєте! — несамовито вигукнула вона й підвелася, очі її палали.
Голова вів допит далі:
— У такому разі, чим ви пояснюєте факти, що свідчать проти вас? Вона відповіла уриваним голосом:
— Я вже сказала… Я не знаю… Це священик, невідомий мені священик; якийсь пекельний монах, що мене переслідує…
— Правильно, — підтвердив суддя, — понурий монах-привид.
— О панове мої! Змилуйтеся! Я тільки бідна дівчина… — Циганського роду, — перебив її суддя.
Метр Жак Шармолю промовив солодким голосом:
— Беручи до уваги гідну жалю впертість підсудної, я вимагаю застосування тортур.
— Ми згодні,— промовив голова.
Нещасна затремтіла. Однак, за наказом варти, підвелась і досить твердою ходою пішла між двох рядів алебардників, очолюваних Жаком Шармолю та священиками духовного суду, до дверей, що зненацька відчинилися й одразу ж зачинилися за нею. На засмученого Гренгуара вони справили враження огидної пащі, яка поглинула бідолашну дівчину.
Коли вона зникла, у залі пролунало жалісне мекання. Це плакала маленька кізка.
Засідання було перерване. На зауваження одного з радників, що панове судді втомилися й що чекати на закінчення тортур надто довго, голова відповів, що судді повинні вміти жертвувати собою в ім'я свого обов'язку.
— Непокірна, гидка розпусниця! — пробурчав якийсь старий суддя. — Примушує піддавати себе тортурам, коли ми ще не вечеряли.
II. ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ ПРО ЕКЮ, ЩО ПЕРЕТВОРИЛОСЯ НА СУХИЙ ЛИСТОК
Піднявшись і знову спустившись по кількох сходах коридорів, настільки темних, що їх і вдень освітлювали лампами, варта Палацу вштовхнула усе ще оточену похмурим конвоєм Есме-ральду до зловісної кімнати. Ця кругла кімната містилася в нижньому поверсі однієї з тих масивних башт, які ще й у нашому столітті пробиваються крізь пласти сучасних будівель, що ними новий Париж прикрив старий. Цей склеп не мав вікон, не мав узагалі ніякого іншого отвору, крім низького, закритого величезними залізними дверима входу. Проте світла тут було досить: в печі, викладеній у товщі муру, палахкотів яскравий вогонь, який сповнював склеп своїми криваво-червоними відблисками; поряд з ним жалюгідна свічка, що стояла в кутку, ледве блимала. Залізна решітка, якою закривали піч, була трохи піднята, і в полум'яніючому отворі на тлі темної стіни виднілися нижні кінці її прутів, подібних до ряду чорних зубів, гострих і рідких, що надавало горнилові схожості з пащекою казкового дракона, який вивергає полум'я. При світлі цього полум'я полонянка побачила навколо себе жахливі знаряддя, призначення яких вона не знала. Посеред кімнати, на підлозі, лежав шкіряний матрац, над яким висів ремінь з пряжкою, прикріплений до мідного кільця, затиснутого в зубах кирпатої потвори, вирізьбленої у центрі склепіння. Безладно кинуті в горнило лещата, кліщі, широкі залізні ножі, що нагадували формою лемеші, розжарювали на палаючому вугіллі. Кривавий відблиск горна освітлював купи жахливих предметів, що заповнювали склеп.
Це пекло звалося просто: «Кімната тортур».
На матраці у недбалій позі сидів П'єрра Тортерю, присяжний кат. Його помічники, двоє карликів з квадратними обличчями, у шкіряних фартухах і полотняних штанях, перевертали залізні знаряддя на вугіллі.
Нещасна дівчина даремно кріпилася: коли вона попала до цієї кімнати, її пойняв жах.
Варта палацового судді вишикувалася з одного боку горнила, священики духовного суду — з другого. Протоколіст, каламар і стіл були у кутку.
Метр Жак Шармолю, солодко усміхаючись, підійшов до циганки.
— Моє любе дитя, — сказав він, — ви все ще заперечуєте?
— Так, — відповіла вона ослаблим голосом.
— У такому разі,— казав далі Шармолю, — ми змушені, хоч як це прикро, допитувати вас наполегливіше, ніж ми б того бажали. — Будь лас-
ка, сядьте на це ложе. Метре П'єрра, звільніть місце для мадемауазель і зачиніть двері.
П'єрра неохоче підвівся.
— Якщо я зачиню двері,— пробурчав він, — вогонь погасне.
— Добре, мій дорогий, — погодився Шармолю, — хай лишаються відчинені.
Тим часом Есмеральда продовжувала стояти. Це шкіряне ложе, на якому корчилося стільки нещасних, жахало її. Страх заморожував кров. Вона стояла перелякана, заціпеніла. За знаком Шармолю обидва підручні схопили її і посадили на ложе. Вони не завдали їй ніякого болю, але тільки-но ці люди доторкувалися до неї, тільки-но вона відчула дотик шкіряного ложа, вся кров прилила їй до серця. Вона обвела кімнату напівпритомним поглядом. їй здалося, ніби вона бачить, як усі ці жахливі знаряддя тортур з усіх боків рухаються до неї і зараз почнуть повзати по її тілу, кусати її, щипати. Серед досі бачених нею різноманітних інструментів вони були тим, чим є кажани, стоноги й павуки поміж комах і птахів.
— Де лікар? — спитав Шармолю.
— Тут, — відповів чоловік у чорному, що його Есмеральда досі не помічала.
Вона здригнулася.
— Мадемуазель, — знову почувся вкрадливий голос прокурора духовного суду, —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Собор Паризької Богоматері», після закриття браузера.