Читати книгу - "Скоґландія"

Ярвен. Пані Тяркс, це я, Ярвен!

На другому кінці запала тиша. Коли Ярвен заговорила далі, то зі страхом завважила, що голос у неї тремтить. Так воно й мало бути. Її викрали. Вона ледве не вмерла від страху, голоду, недосипання.

— Вони мене викрали, але я втекла! Прошу, заберіть мене звідси, прошу вас, прошу! Приїздіть швидше!

— Ярвен? — перепитала Тяркс; в її голосі Ярвен учула недовіру. — Отже, ще й це сьогодні!..

— Прошу вас, пані Тяркс! — вигукнула Ярвен.

Якийсь велосипедист озирнувся на неї. Вона заплакала.

— Я втекла, пані Тяркс! Прошу вас, прошу! Я так боюся, що вони знайдуть мене! — Вона здригалася від ридань:

— Де ти? — спитала Тяркс. У її голосі все ще чулася обережність.

— Це місто називається Зарбі, — відповіла схлипуючи Ярвен. — Мене підвіз сюди на машині якийсь чоловік, коли я втекла. Але ж вони вже запевне кинулися мене шукати, і якщо знайдуть…

— Що ти йому сказала? — різко спитала Тяркс. — Тому чоловікові в машині.

Нагіра це передбачала.

— Анічогісінько! — прошепотіла Ярвен. — Просто що мені треба до міста. Тут він мене й висадив. На ринковому майдані. Я сиджу тут на лавці, але мені так страшно…

— Нікуди звідти не йди! — наказала Тяркс. — За півгодини ми будемо там. На вертольоті.

І зв’язок урвався.

Ярвен лягла на лавку й випросталась. Їй було байдуже, що про неї подумають люди. Вона відчувала, що протримається вже не довго.

* * *

Під’їхала машина, вертоліт чекав на лузі за містом. З машини вискочив Гільґард, обійняв її й вигукнув:

— Ярвен!

І тоді вона заридала в нього на плечі. На них уже почали озиратися люди.

— Не треба привертати уваги! — прошепотів Гільґард. — Тепер усе знову добре! Адже тепер ти знов у нас!

Ярвен шморгнула носом і кивнула головою. «Дарма, що я така збентежена й у паніці — просто це шок після викрадення. Байдуже, що я тепер роблю: поведінка мене нізащо не викаже».

У вертольоті сидів Больштрем. Вигляд він мав такий, немовби за цілу ніч не зімкнув очей. Больштрем скинув на Гільґарда запитливий погляд, і той кивнув головою.

— Оце-то сюрприз! — сказав Больштрем. — Наша маленька Ярвен повернулася! Та ще й після такої ночі!

Ярвен схлипнула й прошепотіла:

— Мені було так страшно! Вони мене… Вони хотіли… — І знову здригнулася від сліз.

— На ось мою хустинку, — промовив Больштрем. — Що ж, ми це ще з’ясуємо. Віце-король уже чекає.

Ярвен здогадалася: вони не знають — довіряти їй чи ні. Нагіра її попереджала, що так і буде.

— Ох, які ж то жахливі люди! — схлипувала Ярвен. — Вони замкнули мене в якійсь манюсінькій комірчині. Там не було нічого, крім тапчана! Мені здавалось… Я думала, що помру з голоду! Вони й самі казали, що заморять мене голодом на смерть! — Вона так розплакалася, що вже не могла говорити. Перед очима в неї стояла та невеличка комірчина, місяць на верхівками дерев, і її знову пойняв страх. — Там було так моторошно, так страшно! А та жінка…

— Жінка? — насторожився Больштрем.

— Нагіра, — схлипнула Ярвен. — Вони називали її Нагірою. Вона… я думаю, вона в них за старшу. Всі її слухались!

— Нагіра… — пробурмотів собі під ніс Больштрем. І знову спинив на Ярвен пильний погляд, так ніби її обличчя, поведінка могли підказати йому, що ж там сталося насправді. — І все це за одну ніч?.. Ну, побачимо.

Він замовк. Ярвен плакала. До кінця польоту ніхто вже не розмовляв.

* * *

— Як?! — здивувався Норлін. — Нагіра?

Ярвен вони відвели до принцесиної кімнати — до тієї самої, де дівчина вже ночувала. З нею лишилася Тяркс.

— Вона каже, за старшу там якась жінка — жінка, яку звуть Нагіра, — пояснив Больштрем. — Спитай її сам. Не знаю, що їй можна вірити, а що — ні.

— Таж її викрав Лірон! — заперечив Норлін. Після жахів, які він пережив минулої ночі, обличчя в нього посіріло. — Лише його син, отой поганець, міг укоськати собак. Не хотів би я довідатись, що ми катували його ні за що! Уже за кілька годин після того, як викрали Ярвен, Лірон запропонував отому журналюзі цікаву історію!

— Але ж