Читати книгу - "Вовк-тотем"

удару й ловів, у яких вони такі вправні? У попередні роки на пасовищі не раз влаштовували великомасштабні облави, однак їхні успіхи були доволі скромними — з десяти облав п’ять залишалися без результатів. Директор парку вантажівок на пасовищі уїдливо казав:

— Лови, лови — у їхньому результаті ніколи не можеш бути певним, як і в нащадках від осла з одним яйцем.

Через негативний вплив попереднього випадку, коли зграя вовків знищила цілий табун військових коней, цього разу в облаві на вовків потрібно було догодити вищому керівництву, інакше всю «верхівку» пасовища могли змінити. Як казали в Комітеті пасовища, вже поширилися чутки про те, що «нагорі» готуються перекинути на допомогу пасовищу Булаґійн кількох успішних кадровиків із тих колективних пасовищ, де винищення вовків відбувалося більш ефективно. Тому Улзій, Біліґ та більшість конопасів пасовища мали намір продемонструвати всю свою майстерність, щоб трохи збити пиху з вовків Орхонського степу. На агітаційному мітингу перед битвою Біліґ сказав, що цього разу після ловів необхідно передати керівництву щонайменше півтора десятка вовчих шкур, інакше, якщо вовків не вполювати, керувати Орхоном прийдуть герої-мисливці з інших колективних пасовищ.

Небо ще потемніло, а повітря стало холоднішим. Холоднеча й темрява степового ранку так тиснули на людей, що тим було не продихнути. Ян Ке дуже тихо під’їхав до Ченя і, прикриваючи рот руками, сказав йому на вухо:

— Коли загін почне роз’їжджатися колом для оточення, в цьому колі утворяться великі прогалини, і вовки зможуть вислизнути крізь них повз копита коня так, що ти навіть і не помітиш. Навіть не знаю, чи є в Біліґа якийсь спосіб цьому зарадити. — Ян засунув голову глибоко в рукав, щоб подивитися на свій годинник із фосфоресційним циферблатом, і сказав: — Ми вже їдемо більше двох годин, напевне, час роз’їжджатися колом?

Чень Чжень схопив Яна за рукав і сам поспішив просунути голову в його рукав, щоб нарешті побачити зелені краплини світла на старому швейцарському годиннику. Чень аж потер очі й відчув, як усередині росте страх.

Раптом у повітрі рознісся якийсь холодний аромат. Він був солодкуватий, з присмаком ліків, і Чень Чжень визначив, що це — запах сухого полину на солончаковому озері. Запах освіжав і п’янив людину своїм густим холодком. Якраз коли кінські копита ступили на цей товстий шар полину, Біліґ раптом зупинив коня і весь загін зупинився за ним. Старий дуже тихо сказав щось мисливцям і бригадирам малих бригад, які їхали позаду нього, і вони повели своїх людей у протилежні боки, розтягуючи загін у кільце. Дуже швидко загін, що становили понад сто вершників, із поздовжної лінії перешикувався в поперечну й утворив довгий розтягнутий ланцюг. Про це свідчив цокіт кінських копит, що поступово віддалявся, аж поки не зник зовсім. Чень Чжень усе ще залишався поряд із Старим.

Раптом очі Ченю ніби щось прокололо: з великого електричного ліхтаря в руці Старого Біліґа вихопилося потужне біле світло, услід за чим звідкись здалеку із заходу і сходу прийшли кілька спалахів у відповідь. Старий тричі утворив ліхтарем коло, і світлові плями з обох боків почали швидко віддалятися, очевидно, по колу.

У цей момент Старий раптом завив чистим сухим голосом: «У-у-у-х-х-х!» Звук затремтів і рознісся в холодному повітрі. За мить у тихому степу вже стояв гармидер: «У-у-у-х-х-х! А-а-а-х-х-х! І-і-і-х-х-х!» — змішалися чоловічі, жіночі, старечі й дитячі голоси. Найближче до Ченя перебували кілька жінок з бригади Ґасмаа, які мали високі й дзвінкі голоси, вони не вгавали дуже довго, виграючи ними, а голос самої Ґасмаа вирізнявся особливою висотою. Усі чоловіки й жінки загону користалися своїм умінням відлякувати ніч і вовків, тож по степу покотилися різні звукові хвилі, вируючи й тиснучи на північний захід.

Разом з тим більше сотні собак, зриваючись зі своїх повідків, так скажено й оглушливо загавкали, ніби загуркотіли гармати, обстрілюючи все той самий північно-західний напрямок.

Слідом за голосовою битвою розгорнулася й світлова: потужні й слабкі, великі й маленькі, білі й жовті колони світла від ліхтариків раптом заковзали над степом також у північно-східному напрямку. Вкрита снігом земля, що раніше здавалася залитою смолою, тепер почала відбивати холодні білі промені. Вони здавалися ще страшнішими й загрозливішими, ніж ті невидимі мечі, якими холод пронизує людину.

Звук і світло відразу ж заповнили величезний простір між людьми і собаками. За мить усі — люди, собаки, звук і світло — сплелися в одні величезні, просторі, але щільні мисливські тенета, які раптом обплутали вовчу зграю.

Чень Чжень, Ян Ке й інші молоді інтелігенти були так схвильовані дивовижною ситуацією в степу, що й самі почали галасувати, розмахувати ногами і руками. Усі були в бойовому піднесенні й розхитували своїми криками небо. Чень Чжень приблизно розгледів місце, на якому він перебував, — це був той самий східний бік озера, де загинув табун військових коней. Біліґ безпомилково привів загін на північно-східний край озера і тільки тоді наказав розгортати свої «мисливські тенета». На цей момент загін уже обійшов озеро і на вузькому північному березі з дивовижною швидкістю утворив ланцюг оточення.

Біліґ, підганяючи коня, швидко поїхав уздовж тенет і, нахиливши голову, почав напружено шукати з допомогою ліхтарика відбитки вовчих лап на снігу. У той же час він перевіряв і щільність тенет, своєчасно переставляючи людей на потрібні місця. Чень Чжень не відставав від нього, також оглядаючи все на дорозі. Нарешті Старий притримав коня і зітхнув з полегшенням:

— Зграя тільки нещодавно пішла звідси, більшість у ній — старі вовки. Ось поглянь, ці відбитки великих лап були щойно залишені. Цього разу, вважай, піймали зграю, і люди недарма мерзли півночі.

— А чому ми не оточили вовків у цьому болоті? — запитав Чень.

— І що б у нас тоді вийшло? Вовки поспішають похарчуватися мороженою конятиною в другій половині ночі, коли найбільш темно, а перед самим світанком обов’язково тікають. Якщо оточити зграю в темряві, як