Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

що мені казали про наміри пана Сьосьо, але я і не думав, що він розраховує на моє заступництво. Якщо це правда, то я тільки радітиму. Я справді маю серед багатьох одну улюблену дочку, заради якої я і життя б не пожалів. Багато хто звертався до мене з пропозиціями, але я ще не зробив вибору, бо нинішні юнаки не викликають довіри, а я не хотів би бачити її нещасною. Удень і вночі я тільки й думаю, як забезпечити їй гідне майбутнє. Що стосується Сьосьо, то я знав його ще дитиною, коли в молоді роки служив у домі його батька, покійного Дайсьо. Вже тоді він справляв приємне враження, і я навіть мріяв, що коли-небудь служитиму і йому. Але сталося так, що довгі роки я провів у глухій провінції, а повернувшись у столицю, посоромився відновити колишні зв’язки. Тож я готовий віддати за нього свою улюблену дочку, але навряд чи дружина пробачить мені, що я перешкодив їй здійснити давно задуманий намір...»

«Здається, все йде на лад! — тішився сват. — Та вам нема чого турбуватися, — заспокоював він намісника. — Досить вашої згоди. Пан Сьосьо знає, що ваша дочка ще мала, але це його не бентежить, бо для нього головне, що вона ваша рідна і улюблена. І картає він себе лише за те, що мало не поєднав свою долю з дівчиною, яка кровно з вами не пов’язана. Пан Сьосьо походить із старовинного роду й має добру репутацію серед людей. До того ж, на відміну від інших юнаків, не дозволяє собі легковажності, не поводиться гордовито й розуміється на життєвих справах. Крім того, має численні маєтки. І хоча його доходи невеликі, але його знатне походження важить більше, ніж статки багатіїв. Наступного року він має отримати четвертий ранг і відразу стати секретарем Імператорської канцелярії. Кажуть, що Імператор уже видав про це указ. Ба більше, Імператор навіть дорікнув йому, що він, юнак з такими високими чеснотами, досі не вибрав собі дружини, і порадив якнайшвидше обзавестися впливовою ріднею, а він сам, мовляв, подбає, щоб Сьосьо посів належне місце серед високої знаті. Як видно, саме до нього Імператор виявляє найбільшу прихильність. А який він розумний і поважний! Кращого зятя ви не знайдете. Раджу вам не дуже зволікати, бо багато хто хотів би видати за нього свою дочку. Повірте, я вам бажаю тільки добра». Сват говорив вельми переконливо, і неосвічений намісник слухав його, задоволено усміхаючись.

«Мені байдуже, які зараз доходи у пана Сьосьо, — відповів він. — Бо поки я живий, він не знатиме нужди. А як мене не стане і я вже не зможу дбати про нього, увесь свій маєток, всі скарби я залишу молодшій дочці, як єдиній спадкоємиці. Я маю багато інших дітей, але вона мені найдорожча. І якщо я побачу, що пан Сьосьо справді добрий до неї, то, як тільки він побажає, я не пошкодую жодних витрат, щоб купити для нього навіть посаду міністра. Якщо ж Імператор так прихильно до нього ставиться, то й мої зусилля не пропадуть марно. Тоді цей шлюб буде вельми щасливим і для нього, і для моєї дочки».

Намісник не приховував радості, і сват, не кажучи ні слова своїй молодшій сестрі і не заходячи до пані Цюдзьо, поспішив до Сьосьо з приємною новиною. Той вислухав його із задоволеним усміхом і водночас здивувався наївністю свого майбутнього тестя, який вважав, що посаду міністра можна купити. «От неосвічений провінціал!» — подумав Сьосьо.

«А дружині намісника ви про це повідомили? — запитав він. — Вона ж такі надії покладала на мене... Боюся, що багато хто називатиме мене відступником. Що ж мені тепер робити?»

«А по-моєму, вам нема чого переживати, — відповів сват. — Адже пані Цюдзьо, напевне, любить також і молодшу дочку. А про старшу вона так дбає лише тому, що та вже доросла, і з жалю до неї було вирішено спочатку її видати заміж».

«Досі мені твердили, що улюбленицею матері є старша дочка, а тепер кажуть зовсім інше. Чому ж я маю вірити?» — подумав Сьосьо, однак, як людина з тверезим мисленням, вирішив, що найважливіше — це забезпечити собі міцне становище у світі, навіть якщо доведеться зазнати гніву обдуреної матері й кпину оточення. І от того самого дня, на який було призначено одруження зі старшою дочкою пані Цюдзьо, він почав відвідувати молодшу.

А тим часом пані Цюдзьо, нічого не підозрюючи, спішно готувалася до майбутньої шлюбної церемонії — шила жінкам новий одяг й оновлювала оздоблення покоїв. Коли ж вона вимила дочці голову і розкішно одягла, то їй спало на думку, що дівчина заслуговує кращого чоловіка, ніж Сьосьо. «Ой, яка ж вона бідолашна! — зітхала вона. — Якби ж то вона була визнана покійним батьком і виросла під його опікою, то навіть тепер ніщо не заважало б нам віддати її за Каору. Але, на жаль, тільки я знаю, чия вона дочка, а для інших вона лише пасербиця намісника провінції Хітаці. Мало хто знає про її долю, але й ті, на жаль, дивляться на неї зверхньо. То що ж робити? Оскільки їй уже сповнилося чимало років, то не можна пропустити нагоди, якщо її домагається надійна людина не зовсім низького становища...»

Багато чого передумала пані Цюдзьо і врешті-решт зважилася віддати старшу дочку за Сьосьо. Та й чи могло бути інакше? Якщо сват зумів спритно обдурити самого намісника, то його дружину й поготів... Отож, призначений день наближався, і пані Цюдзьо поспішала закінчити останні приготування і за всім доглянути. Та саме тоді з’явився намісник і почав довго та нудно їй дорікати: «Як вам не соромно за моєю спиною переманювати до себе нареченого моєї улюбленої дочки? Може, ваша дочка і високого походження{259}, але на даний момент ніхто з благородних юнаків до неї не залицятиметься. А у моєї, з низького роду{260}, від них нема відбою. Ви, звичайно, все гарно придумали, але пан Сьосьо змінив свою думку й оскільки він був готовий шукати наречену в іншій родині, то я вирішив, що не маю підстав йому відмовляти».

Своїми словами намісник, як завжди, черствий і байдужий до чужих почуттів, так приголомшив дружину, що у неї відібрало мову. Вона довго сиділа, згадуючи всі образи, які їй випало зазнати, а потім, зі сльозами на очах, мовчки піднявшись, вийшла.

А коли пані Цюдзьо прийшла до дочки, то, побачивши її чарівне, миле обличчя, трохи заспокоїлася від думки, що все-таки її дочка нічим не гірша за інших. «Якими жорстокими бувають люди! — плачучи, скаржилася вона годувальниці. — Я завжди однаково піклувалася про всіх дочок, але, правду кажучи, заради старшої дочки я і життя не пошкодувала б. Але Сьосьо погребував нею лише тому, що у неї немає батька, і надумав одружитися з її малолітньою сестрою. Дивитися на таке не хочу! А от чоловік вважає для себе честю видати малолітню дочку за Сьосьо. Та чи маю я право втручатися, якщо вони обидва так добре порозумілися? Шкода тільки, що я не можу хоча б на короткий час виїхати звідси!»

«І як цей Сьосьо посмів так принизити мою господиню?!» —