Читати книгу - "Темний ліс"

180
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 86 87 88 ... 177
Перейти на сторінку:
перемогу — справжня знахідка. Під час Битви Судного дня мало хто володітиме такою розкішшю. Коли висока, пряма як стріла постать Чжана Бейхая зникла за дверима, Чану Вейси довелося визнати, що він, зрештою, так і не спромігся зрозуміти підлеглого до кінця.

Літак відірвався від смуги, забрав із собою тих, на чию долю випала можливість побачити останні дні людства, і зник за хмарами. Цього похмурого зимового дня слабке біле сяйво Сонця ледь пробивалося з-за ковдри щільних сірих хмар; пориви холодного вітру гуляли порожнім терміналом аеропорту, виморожуючи повітря до твердості кришталю, змушуючи нечисленних людей, які тут перебували, зневіритися в настанні весни. Чан Вейси щільніше запнув комір шинелі. Сьогодні, у свій 54-й день народження, під завивання суворого зимового вітру він виразно побачив невтішний і неминучий для себе та всього людства кінець.

Рік 20-й Епохи кризи

Трисоляріанський флот перебуває на відстані 4,15 світлового року від Сонячної системи 4,15 світлового року від Сонячної системи

Рея Діаса з Гайнсом пробудили одночасно й повідомили, що технології, на які вони так очікували, вже доступні.

— Так швидко?! — разом випалили вони, коли дізналися, що минуло всього вісім років.

Їм розповіли, що за цей час внаслідок залучення безпрецедентних інвестицій технологічний прогрес дуже пришвидшився, але попри очікування це не додало оптимізму. Людство лише швидше пройшло останній відтинок до бар'єру знань, встановленого софонами; єдине що справді прогресувало, — впровадження вже зроблених відкриттів у певні технології. Передові дослідження в царині фізики переживали період застою, передній край науки перетворився на затхлу водойму. Теоретичні резерви потроху вичерпувалися, й це неминуче мало призвести до сповільнення технологічного прогресу людства, аж поки він не зупиниться взагалі, хоча ще зарано передбачати, коли це станеться.

* * *

Ноги ще не гнулися після тривалого сну, і Гайнс повільно ввійшов до будівлі, що більше нагадувала стадіон. Її наповнювало щось подібне до сліпучого білого туману без відчуття вогкості; Гайнс і гадки не мав, що воно таке. М'яке світло, схоже на місячне, осявало все довкола; туман, рідкий на рівні зросту людини, попід стелею густішав, і він марно намагався розгледіти купол у себе над головою. Попереду в тумані побачив мініатюрну постать, у якій миттю впізнав дружину й чимдуж кинувся до неї. Спочатку це нагадувало гонитву за привидом, але врешті-решт вони міцно обійнялися.

— Вибач мені, любий, я постаршала на 8 років, — сказала Кейко Ямасугі.

— Навіть якщо так, ти все одно ще на рік молодша за мене, — відповів Гайнс, роздивляючись дружину. Час не пожалів дорогу йому людину, залишив на її обличчі забагато слідів — у розрідженому білому тумані воно видавалося вкрай змарнілим. Образ дружини в туманній імлі, залитій місячним світлом, мимоволі повернув його до спогаду про зарості бамбука на подвір'ї будинку в Японії. — Хіба ми не домовилися, що ти також ляжеш у гібер-націю за два роки після мене? Чому ти досі не зробила цього?

— Я хотіла якнайкраще підготувати все до нашої роботи після твого пробудження, але забагато всього мусила зробити, тож весь цей час працювала, — відповіла вона й відкинула пасмо волосся з чола.

— Важко було?

— Украй непросто. Незабаром після твоєї гібернації почали розробку одночасно шести проектів суперкомп'ютерів нового покоління: три з них — традиційної архітектури, один — не фон-Нейманівської, ще два — квантовий і біомолекулярний. Але за два роки досліджень головні інженери всіх шести проектів в один голос заговорили, що досягти бажаної обчислюваної потужності жодним чином не вдасться. Перший закрився квантовий проект: тогочасний рівень теоретичної фізики був недостатнім для конструювання суперкомп'ютера з такою архітектурою, а бар'єр софонів позбавляв надії на відкриття в майбутньому. Наступним під ніж потрапив біомолекулярний проект — мені просто повідомили, що це нездійсненна мрія. Третім закрили проект не фон-Нейманівської архітектури, який моделював людський мозок. Вчені говорили, що то яйце без зародка, тож чекати на вилуплення курчати не варто. Зрештою, три проекти традиційної архітектури ще сяк-так жевріють, але за тривалий час жодних серйозних зрушень не було.

— Такі справи… Я мав усі ці вісім років бути з тобою.

— Ти просто змарнував би ці роки. За деякий час ми зовсім занепали духом і від безвиході вдалися до спроби реалізації божевільної ідеї імітації людського мозку майже у варварський спосіб.

— Це яким чином?

— Перенести навантаження з програмної на апаратну частину. Використовуючи окремий мікропроцесор як аналог одного нейрона, створити умови для взаємодії всіх разом і кожного окремо, встановлюючи та руйнуючи динамічні зв'язки.

Кілька секунд Гайнс обміркував почуте, перш ніж мовив:

— То ти говориш про виготовлення ста мільярдів мікропроцесорів?!

Кейко Ямасугі просто кивнула у відповідь.

— Але… це десь дорівнює загальній кількості мікропроцесорів, виготовлених людством за всю історію?

— Я не маю точної статистики, але мені здається, що це навіть перевищує цю кількість.

— Навіть якщо ви отримаєте таку неймовірну кількість мікрочипів, скільки знадобиться часу, щоб з'єднати їх усі між собою?!

Кейко Ямасугі стомлено посміхнулася.

— Я знаю: цю ідею неможливо втілити. Вона виникла з розпуки, з відчаю. Але тоді я була переконана, що ми впораємося, принаймні зробимо те, на що вистачить сили, — сказала вона й обвела рукою довкола. — Поглянь: ми планували побудувати тридцять подібних монтажних майданчиків, але змогли звести лише цей.

— Я мав бути з тобою весь цей час, — схвильовано повторив Гайнс.

— На щастя, нам вдалося досягти запланованого рівня — цей комп'ютер у десять тисяч разів потужніший за найкращий із того часу, коли ти ліг у гібернацію.

— Традиційної архітектури?

— Так, традиційної. Ми змогли вичавити ще кілька крапель соку із закону Мура, чим невимовно здивували комп'ютерну братію, але це вже точно край — шляху далі нема.

«Це абсолютно унікальний витвір інженерії. Якщо ми не впораємся, в людства не буде другого шансу», — подумав Гайнс, але, звісно, нічого не сказав.

— Зрозуміло, що за допомогою цього комп'ютера розробка інтерпретаційного нейронного сканера посувається швидше… Любий, ти візуально уявляєш собі сто мільярдів? — раптово запитала Кейко. Чоловік похитав головою, тож вона з посмішкою розвела руками й продовжила: — Подивися, ось це все, що тут навколо, і є ста мільярдами.

— Що? — Гайнс здивовано роззирався в білому тумані.

— Ми зараз у голографічному дисплеї суперкомп'ютера, — пояснила Кейко, торкаючи рукою маленький пристрій на грудях. Гайнс побачив, що ґаджет має коліщатко, й зрозумів: це, швидше за

1 ... 86 87 88 ... 177
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний ліс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темний ліс"