Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

до каменоломні галерея впиралась у чотириметрові сталеві ворота з масивним навісним замком.

Росіянин розвернувся та попрямував до Білої кімнати. Зайшовши, ввімкнув електричний світильник, поставив його на підлогу й сів, підклавши незагіпсовану ногу під стегно, навпроти стіни із зображенням долонь і загадкових символів.

Зринуло вже знайоме відчуття легкості. Сьомі здавалось: якщо він заплющить очі та набере в груди повітря, то злетить ген під стелю кімнати. Від самої думки про це в шлунку залоскотало. Лоскіт був приємним, зовсім відмінним від свербіння нутрощів, що супроводжує почуття страху, чи від хворобливих позивів до блювання.

Сьома вивчав малюнок. На першій парі відбитків у верхньому лівому куті у впадині між мізинцем і безіменним пальцем лівої долоні був один кружечок. На другій парі, що розташувалася під першою, — два кружечки (один — між мізинцем і безіменним, а другий — між безіменним і середнім пальцями). На третій парі проступало три кружечки. На четвертій — чотири (вони заповнили всі проміжки між пальцями на лівій долоні). Наступна пара відбитків знаходилась у верхньому правому куті, і на ній з’явився п’ятий кружечок — між великим і вказівним пальцями правої долоні. У найнижчій парі долонь (восьмій за рахунком) було вісім кружечків.

— Це цифри, — Сьома не усвідомив, що вимовив здогадку вголос; стіни проковтнули звук, що злетів із його губів.

Ковзнувши поглядом угору, хлопець прикипів до найвищої точки зображення, де поруч із випаленим відбитком великого пальця виднілося кружальце більшого діаметра. Символів було вісім, останній із них (між восьмою парою долонь) виглядав поєднанням першого символа та кружечка більшого діаметра. Це спостереження підштовхнуло Семена до наступної здогадки.

— Вісімкова система, — пробубонів він під ніс. — Якщо кружечок більшого діаметра позначає «нуль», то творці Паїтіті використовували вісімкову систему.

Наша цивілізація користується для лічби десятковою системою, тобто в нас є набір із десяти цифр: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8 і 9. Решту чисел ми записуємо, комбінуючи їх. Наприклад, число десять (перше з наступного після цифр розряду) формуємо шляхом поєднання 1 і 0 — 10. Загалом цивілізації, що населяли Землю, оперували десятковою системою. Це пов’язано зі звичкою рахувати на пальцях, яких є десять… ну, принаймні в більшості з нас. Але траплялися й винятки. Розміщення кружечків на долонях підказувало Сьомі, що цивілізація Паїтіті рахувала не на пальцях, а на проміжках між ними, а тому ближчою та зрозумілішою для неї була вісімкова система числення, утворена лише з восьми цифр: 0, 1, 2, 3, 4, 5, 6 і 7.

Незалежно від кількості використовуваних тією чи тією цивілізацією цифр (шість, вісім, десять чи більше) перше число з наступного після цифр розряду потрібно записувати як комбінацію цифри, що відповідає одиниці, та нуля. Якщо цивілізація Паїтіті з її вісімковою системою окремих символів для вісімки та дев’ятки не мала, то вісімка, записана як одиниця й нуль, — це перше число наступного розряду, а дев’ятка — це дві одиниці тощо:

810=108

910=118

1010=128

1110=138

1210=148

1310=158

1410=168

1510=178

Оскільки цифри 8 у вісімковій системі немає, то десяткове число 16 позначатиметься не як 18, а як поєднання двійки та нуля:

1610=208

1710=218

1810=228

…

6410=1008

Система числення не міняє суті числа, а лише форму його представлення.

Сьома опустив погляд у правий нижній кут зображення на мармурі:

Це ніщо інше, як форма представлення вісімки у вісімковій системі, а отже, все зображення є таблицею символьного позначення цифр вісімкової системи.

«Мабуть, ця кімната слугувала залою для занять арифметикою», — подумав Семен.

Він підтягнув до себе світильник, дістав скручений блокнот і почав переносити в нього символи.

Приблизно через двадцять хвилин він мав у блокноті акуратно вималювану таблицю відповідності між символами цивілізації Паїтіті й арабськими цифрами.

Удовольнившись результатами, Сьома повернувся та заходився розглядати ту частину мармурової поверхні, що її раніше увагою оминав. Ліву від входу стіну Білої кімнати вкривали написи, із-поміж яких вирізнялися два блоки опуклих цифр, зроблених зі схожого на хром металу.

Семен затиснув блокнот колінами, зняв із шиї «Nikon» і взявся фотографувати їх.

XCIII

14 серпня 2012, 11:37 (UTC -5)

У повітрі над пустелею Наска[122]

Під кінець третьої години польоту Мі-17 залишив за хвостом останні відроги Анд і помчав над усіяною горбкуватим скельними виступами сірою пустелею.

У кабіні посвітлішало. Відразу після рівнинного Мадре-де-Діос почалися гори. Вкриті лісом Анди гострими піками здіймалися до небес, тож пілоту Мі-17 доводилось активно маневрувати, просуваючись на захід глибоченними ущелинами, часом втрапляючи у місця, де крутосхилі скелі наступали з трьох боків. Вертоліт жодного разу не піднявся вище за найближчий гірський кряж. І не тому, що не міг перелетіти через нього; Левко знав, що у двомоторного Мі-17 достатньо потужності, щоби перемахнути через найвищий хребет між сельвою та пустельним західним узбережжям Південної Америки, покинувши загрозливі піки внизу. Причиною, що примушувала трьох пілотів гелікоптера працювати в поті чола, никаючись лабіринтом розколин, була конспірація. Мі-17 ховався не так від людей, як від радарів цивільних аеропортів і станцій протиповітряної оборони, що не могли не звернути увагу на невідомий літальний апарат, якби засікли його. Як наслідок — впродовж минулих двох годин пасажири, куди б не повернулися, бачили лише прямовисні, посічені світлом і забризкані химерними тінями, кручі.

Щойно гори опинилися позаду, Джейсон Х’юз-Коулман розслабився. Перекинувся кількома жартами з молодим штурманом Джимом Ломбарді (його місце в кабіні знаходилося найближче до Джейсона), розреготався, ляснувши по щоці й спостерігаючи, як очунює його стрілець, що закуняв від хитавиці в салоні. Крім нього й Левка, в салоні розташувалися ще троє — двоє ґевалів зі «служби безпеки» й один молодий перуанець.

Левко сидів біля правих дверцят, навпроти сивочолого, й дивився на пустелю крізь круглий ілюмінатор. Несподівано він помітив прямі лінії, що перетинали плато в усіх напрямах, подекуди утворюючи прості геометричні фігури: трикутники, трапеції. Мі-17 ішов достатньо високо, щоби бачити: лінії розтягнулися на кілометри. Хлопець ніколи не бував тут, одначе відразу впізнав його.

— Це Наска?

— Ага, — кивнув Джейсон і без причини підморгнув Левкові.

Левко повернувся до споглядання візерунків на землі, коли Джейсон посмикав його за футболку. Хлопець зиркнув на чоловіка. Той жестом