Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

Таки піднявся на ноги й пішов вслід за Уляною, схлипування якої чув дорогою. Мабуть, їй також не надто солодко. Матюкнувся, вкотре спіткнувшись об черговий нікудишній камінець. Не знав взагалі, чого не сідаю за кермо. Можливо тому, що саме велик привів мене сюди, де Айлін зіграла чудесну роль. Та ще й з ким?! З Валєрою, а щоб йому…!

І якби ж то він то все підлаштував… Але навіть ні. Я сам сюди приїхав. Проте що було б, якби в голову не стрельнула така ідея? Та й чи взагалі розповіла мені Айлін про це? Може одразу просто сказала, що так-то, я одружуюся з холєриком і на тому все. Ой, пробачте, Валєриком. Яке ж дурне ім’я!

– Люди, ви куди? Якщо так хочеться подивитися, то давайте залишимося тут. Не заважати ж їм… – крикнув Макс десь за спиною, але хай би краще мовчав. Так захотілося вперше дійсно розпочати бійку і натовкти комусь пику просто через кілька слів. 

– Замовкни! – спересердя кинула Уляна, повернувши голову й такого болю в очах я ще ні в кого не бачив.

Обережно спинив її й кинув велосипед у бік. Ніжно обійняв, намагаючись забрати увесь біль так, як футболка вбирала гіркі сльози. Трохи й сам заспокоювався, але в душі розросталася якась чорна діра. І можливо навіть не через вчинок Айлін. Мені було надзвичайно жаль Улю, адже її почуття до Валєри були, на скільки я розумію, тим самим славнозвісним першим коханням.

Поверталися до готелю вже не в такому темпі, як їхали звідти. Постійно поглядав на Уляну, біля якої плівся Макс. До нього нарешті дійшло, що відбувається й він встиг навибачатися на кілька років наперед. Але нам обом хотілося просто тиші. Ну ми її й отримали вже в готелі, хоч тепер хотілося просто ховатися від неї та думок, які заполоняли порожнечу навколо. Досі не до кінця вірилося в те, що побачив. Але я був там не один… На жаль.