Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Ні…, – ледь видихнула, розуміючи, що й крикнути зараз не зможу.
Олег торкнувся шиї Колвіна:
– Він живий, Лєра. Заспокойся. Я за Ольгою. Тільки не чіпай його!
І помчав. А я дивилась на нерухомого Ігоря й розуміла, що готова віддати все, аби він підвівся й посміхнувся мені. Нехай навіть їдуче. Та як завгодно! Нехай гарчить, кричить на мене! Тільки живий…
Я потяглась перевірити його пульс і ледве відчула його: він бився дуже помалу. А якщо не встигнуть? Якщо він помре раніше? Я втрачу свого Колвіна?! Ні!.. Ні-ні-ні-ні-ні! Що він там казав про домашню магію? З того світу може витягти? Чорта з два ти від мене відкараскаєшся! Ти взагалі зі мною одружитись погрожував! А професор Колін свої обіцянки завжди виконує…
Я піднесла руки до країв рани навколо друзки. Плавним повільним потоком, щоб не прибити? Не дочекаєшся! Пальці почали потроху світитись. Я приклала їх до скривавленої шкіри й заплющила очі. Внутрішній екран? Ігор казав, що в цьому випадку, можна й без нього. Та ж зайвим не буде?
Не знаю, чи дійсно я щось побачила, чи просто моя уява розігралась, та перед очима з’явилась і пробита основа черепа, і пошкоджені тканини, і кров. Я не знала, що робити точно, тому робила, як інтуїція підкаже: це ж домашня магія – з нею не треба бути лікарем. Я ж вірно зрозуміла? А робила, тому що боялась, що допомога не встигне. Доводилось одночасно дуже повільно тягти друзку й стягувати під нею пошкоджені тканини. Від напруги по моїй спині вже текли гарячі струмки. По обличчю вони також струменіли. Плювати! Аби руки тремтіти не почали. Міліметр за міліметром… Коли ж ви закінчитесь?! Бісові тролі! Бісова охорона! За що вам тільки платять тут?!
Почулись кроки й ледь не обурений скрик Олега:
– Що ти…
Його обірвала Ольга:
– Не заважай їй!
Яка розумна жінка! Вірно: не заважайте – мені й без вас моторошно. А якщо в мене не вийде? А якщо я сама його вб’ю?! Ні-і-і! Я не хочу без нього! Не. Хо-чу. Не зможу… Тепер я точно знаю. Ігорьочку, ну, будь ласка!
Щось мені зле стає, а я ще не все зробила. Ще… тканини… поверхневі…
Хтось перехопив мої руки:
– Лєра, все, досить! Ти вже все зробила.
Я насилу розліпила повіки: за руки мене тримав Олег, а Ольга чаклувала над Ігорем.
– Все?! Що значить – все?!
Не здіймаючи очей, вона посміхнулась, продовжуючи щось робити з шиєю Колвіна:
– Він – живий. Рану зовні я сама приберу. Ти все зробила вірно.
Почувся хриплий голос професора:
– Лєрка…
А в мене, як на зло, в очах потемніло. Та й по тому…
Любі читачі! Буду дуже рада вашим коментарям! Хотілось би знати, що подобається, чи не подобається? Чи знаходить твір якийсь відгук у вас? Найменший прояв уваги читача до автора неймовірно надихає того. Навіть негативний: значить треба попрацювати, щоб сподобалось. А позитивний тим більш))
Хай всім щастить!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса», після закриття браузера.