Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"

Розділ 42

«Перемога! Ваші стосунки з Кримським Ханством погіршилися до підозри «-12». Ви заробили 840 талерів. Ви здобули 960 пунктів досвіду. Із загоном розділено 650 пунктів досвіду. Ви отримуєте новий рівень. Частина ваших бійців заслужила на підвищення. Ви знайшли Елітну броню нукера «до захисту тіла +44, до захисту ніг +16».

Ух ти! Так ось що так привабливо сяяло на Кара-мурзі. Це я обома руками загребу. Разом із мурзою. Не встиг утекти. Коли й другого «поштового голуба» збили мої «яструби», бек вирішив перевірити швидкість ніг власного скакуна. Але, сестра Іридія мистецтвом верхової їзди володіла краще. Причому амазонка не просто наздогнала мурзу, а й вибила з сідла тупим кінцем списа. Тобто, полонила.

Після такого наочного прикладу нашої переваги, вцілілі капи-кулу, покидали шаблі і стали на коліна.

На жаль, цього разу не обійшлося без втрат — загинули обидва волонтери, один ополченець та один панцирний козак. Ще шість козаків, десять селян та Меліса виявилися тяжко пораненими. Меліса, як мені розповів Віктор, отримала стрілу в бік, коли відбивала націлений мені в спину спис. Чорт... А я навіть не помітив. Але, матиму на увазі. Якщо все так серйозно — найкраща, після моєї, броня тепер буде її. В решти подряпини, але взагалі-то прилетіло кожному. Буде чим зайнятися колективу медиків. Вчасно я його Кирилом посилив. Заодно й подивимося, чого любитель п'явок та зміцнюючого зілля вміє.

А загалом, незважаючи на втрати, результат бою вражав. У полон потрапили 18 капи-кулу і сам Кара-Мурза. З полону звільнено 12 черкесів, 16 реєстрових козаків, 13 городових козаків, 15 ополченців, 22 селяни та 38 селянок. Крім того, нам дісталося солідне стадо, невеликий табун і десять возів з різними цінностями.

Так, братики, це вам не дрібноту по кишенях тирити…

І ось тільки тепер я зрозумів, що панночка Агнешка справжній скарб. Без її умінь логістики, більшу частину товару довелося б покинути. По-перше, — загін розростається, і доводиться возити із собою дедалі більше запасів. На порожній шлунок багато не навоюєш. А по-друге, — все частіше стали траплятися гарні обладунки чи зброя, яка поки що не підходить за вимогами ні мені, ні моїм супутникам. Викинути чи продати таке добро — безглуздо, а тягати — місце потрібне.

За освоєнням трофеїв мало не забув про головне… Про те, хто так вчасно зняв із сідла другого гінця. Або третього — як рахувати.

Виявилося, Федот повернувся. З його вміннями слідопита, не важко знайти нас. Як і не лізти на рожен. Спершу стрілець думав, що ми на світанку нападемо, якщо нападемо взагалі, але позицію зайняв зручну і свого часу дочекався. Крім цього, він привів із собою двох моїх гайдуків — Четвертака та П'ятака. Зрозумів, що доставлений ним товар та гроші в Полісся навряд чи будуть останніми. А йому уже не по чину служити гінцем. Та й Настуся, схоже, завагітніла. Тож зайвий раз у село ловчого не тягнуло. Що він мені й пояснив, мимоволі потираючи вилицю.

Згоден. Токсикоз, страшніший від басурманську шаблю буде. І що ще гірше – непередбачуваний…

Хлопці всіляко виявляли радість, тим більше, що це саме вони заслужили на підвищення, за участь у битві та за сукупністю набутого досвіду. Я тут же перевів їх у елеари* [*тип легкої кінноти. Наступний рівень лісовчики чи драгуни]. І були такі щасливі, що наказ про повернення на Полісся сприйняли як нагороду. Ще б пак, у новенькому жупані перед дівками покрасуватися... Тим більше, що вперше стали на чолі обозу. А ще, я довірив їм, майже все золото, що встиг зібрати знову. Рівно дві з половиною тисячі. Як і слід було очікувати, крім кількох селян, які вибрали Пороги, решта одностайно вирішили переселитися в моє село. У супровід їм я виділяв городових козаків та реєстровців. З попередньою умовою, що потім вони самі вирішать, — залишитися чи повернутися до своїх полків.

Ще до Порогів виявили бажання піти обидва ополченці та 6 селянок. Отже, після всіх пертурбацій, в загоні залишалися: Федот, Мамай, Іридія, Меліса, Оксана, Віктор, панночка Агнешка та Кирило. А ще — 13 черкесів та 15 панцирних козаків.

Панцирних козаків можна було розвивати двома шляхами: по лінійці досвідченості (досвідчений, ветеран, еліта) або перетворювати у товаришів хоругви крилатих гусар, що давало кращий обладунок та зброю, але особисті вміння заморожувало на рівні «досвідчений». А ось черкесів, виявляється, можна було підвищувати до п'ятигірців. А вже їх — за лінійкою досвідченості, аж до «еліти» включно.

Матусю люба, це що ж наприкінці вийде? Броненосець? Хоча якщо згадати, що у татар елітні війська теж нукерами не закачуються, то я тільки за.

Отже, тридцять сім одиниць, включаючи мене. Аж дух захоплює! Та з таким військом, ми… ми… А от і ні фіга. Поки награбованого не позбудемося — нападати на обози безглузда трата часу. Значить, треба терміново кудись збагрити товари та ясир. Який базар найближчий? Угу. В Ак-Кермені… Чудово. Так нас там і чекають.

Хоча, постривай! Чому б і ні? Все не так погано. Мінус дванадцять в репутації — це ще не ворожнеча. Так тільки, поглядають скоса. Чому б і не спробувати? Шансів багато, але і на проблеми нарватися можна. Тому краще порадитися…

Ні, не так… Не колгосп, однак. Оголосити про рішення та подивитися на реакцію підлеглих. А після, якщо вона виявиться надто негативною, можна наказ відкоригувати.

Не очікував. Ось слово честі, не чекав. Я був готовий до мовчазного схвалення, тихого ремствування, відвертого обурення, але тільки не до сміху.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍