Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Тоді потрібно сподіватися, що війна на Півночі швидко завершиться та що сили Союзу прийдуть нам на допомогу.

«Абсолютно марна надія. Проблеми в Енґліі будуть залагоджувати ще кілька місяців. Та й тоді, коли їх владнають, армія буде непридатна до бою. Ми самі по собі».

— І коли ми можемо чекати на таку допомогу?

«Коли згаснуть зорі? Коли впаде небо? Коли я з усмішкою на обличчі пробіжу цілу милю?»

— Якби я мав відповіді на всі запитання, то навряд чи пішов би до Інквізиції! — різко відповів Ґлокта. — Можливо, вам слід помолитися про божественну допомогу. Цілком підійшла б потужна хвиля, що змила б гурків. Хто там казав мені, що дива трапляються?

Кадія повільно кивнув.

— Можливо, нам обом слід помолитися. Боюся, шанси на допомогу від мого Бога вищі, ніж на допомогу від ваших господарів.

Повз них пронесли ще одні ноші, на яких верещав, витягнувшись, штирієць зі стрілою в животі.

— Мені час іти.

Кадія втік, а за ним упала завіса.

Ґлокта похмуро глянув на неї. «Отже, починаються сумніви. Гурки поволі оволодівають містом. Наша загибель наближається і видна кожному. Дивна це штука — смерть. Іздалеку з неї можна сміятись, але з наближенням вона здається дедалі страшнішою. Коли вона так близько, що її можна торкнутися, ніхто не сміється. Дагоска повна страху, а сумніви можуть лише зростати. Рано чи пізно хтось спробує здати місто гуркам, хай навіть лише для того, щоб урятувати власне життя чи життя близьких. Найперше ці люди цілком можуть позбутися капосного очільника, що дав хід цьому безуму...»

Він відчув несподіваний дотик до свого плеча, затамував подих і швидко розвернувся. У нього підігнулася нога, і він незграбно позадкував до стовпа, мало не наступивши на задиханого тубільця з пов’язками на обличчі. Позаду нього стояла насуплена Вітарі.

— Трясця! — Відчувши палючий спазм у нозі, Ґлокта закусив губу останніми зубами. — Хіба тебе не вчили не підкрадатися до людей?

— Мене вчили протилежного. Мені треба з вами поговорити.

— Тоді говори. Просто не торкайся мене більше.

Вона оглянула поранених.

— Не тут. Наодинці.

— Ой, та ну. Що такого ти можеш мені сказати, чого не можна говорити у приміщенні, повному напівмертвих героїв?

— Дізнаєтеся, коли ми вийдемо.

«Ланцюг на горло, гарний і тугий, люб’язно наданий Його Преосвященством? Чи просто якась балачка про погоду?» Ґлокта відчув, що всміхається. «Не можу дочекатися, коли дізнаюся». Він підняв руку, подаючи сигнал Фростові, й альбінос розчинився в тіні, а тоді Ґлокта пошкандибав за Вітарі, пропетлявши разом із нею між пораненими, що стогнали, та вийшовши з задніх дверей на свіже повітря. Різкий запах поту змінився різким запахом горіння та дечим іще...

Під стіною храму були складені стосом, що сягав людині до плеча, довгі ромбоподібні предмети, закутані в грубу сіру тканину, подекуди заляпану та заплямовану бурою кров’ю. Ціла купа цих предметів. Трупи, що терпляче чекають на поховання. «Врожай цього ранку. Яке чудове у своїй похмурості місце для невеличкої приємної розмови. Я навряд чи міг би обрати краще».

— Отже, як тобі облога? Як на мене, трохи гамірна, та твоєму другові Косці начебто подобається...

— Де Ейдер?

— Що? — різко перепитав Ґлокта, тягнучи час і заразом думаючи, як йому відповісти. «Я геть не очікував, що вона так скоро про це дізнається».

— Ейдер. Пам’ятаєте її? Вбрана, як дорога повія? Прикраса правлячої ради міста? Спробувала здати нас гуркам? Її камера порожня. Чому?

— А, вона... Вона в морі. — «Це правда». — Обвита добрим ланцюгом завдовжки п’ятдесят кроків. — «Неправда». — Якщо вже тобі цікаво, вона тепер прикрашає дно затоки.

Вітарі підозріливо насупила жовтогарячі брови.

— Чому мені не сказали?

— Мені не до того, щоб тримати тебе в курсі справ. Нам іще треба програти війну — чи ти не помітила?

Ґлокта відвернувся, та вона викинула перед ним долоню і прип’яла його до стіни, загородивши йому шлях довгою рукою.

— Тримати мене в курсі справ означає тримати в курсі Сульта. Якщо ми почнемо розповідати йому різні історії...

— Де ти була останні кілька тижнів? — Він захихотів, показавши на купу силуетів у саванах біля стіни. — Кумедно. Що ближче гурки до того, щоби прорватися за наші стіни та перебити все живе в Дагосці, то менше мене, здається, обходить Його сране Преосвященство! Кажи йому, що заманеться. Мені з тобою нудно.

Він спробував проштовхнутися за її руку, та зрозумів, що вона не рухається.

— А якби я казала йому те, що заманеться вам? — прошепотіла Вітарі.

Ґлокта насупився. «Оце вже не нудно. Улюблений практик Сульта, послана сюди, щоб нагледіти за тим, аби я ступав праведним шляхом, пропонує домовленості? Обман? Пастка?» Між їхніми обличчями було не більше фута, і він пильно вдивився їй в очі, намагаючись вгадати, що вона думає. «Чи немає там ледь помітного сліду відчаю? Чи не могло б бути її мотивом звичайне самозбереження? Людині, що втратила відповідний інстинкт, важко пам’ятати, який він важливий для всіх інших». Він відчув, що починає всміхатися. «Так, тепер мені зрозуміло».

— Ти думала, що тебе відкличуть, щойно буде знайдено зрадників, так? Думала, що Сульт організує човничок додому! Але тепер човнів ні для кого немає, і ти боїшся, що твій добродушний дядечко геть про тебе забув! Що тебе кинули на поталу гуркам разом із рештою клятих псів!

Вітарі примружила очі.

— Дозвольте розповісти вам одну таємницю. Я так само, як і ви, опинилася тут не з власного вибору, та я давно знаю: коли Сульт каже вам щось робити, краще вдати, ніби ви це зробили. Мені хочеться одного — вибратися звідси живою. — Вона підійшла ще ближче. — Ми можемо допомогти одне одному?

«А й справді, можемо? Цікаво знати».

— Тоді добре. Насмілюся сказати, що можу втиснути в соціальний вихор свого життя ще одного друга. Подивлюся, що можу для тебе зробити.

— Подивитеся, що можете зробити?

— Нічого кращого тобі не світить. Річ у тому, що я не надто добре допомагаю людям. Просто розучився.

Він вишкірився їй у лице беззубою усмішкою, прибрав ціпком її обм’яклу руку, а тоді пошкандибав повз купу тіл назад, до дверей храму.

— Що мені сказати Сультові про Ейдер?

— Скажи йому правду, — кинув через плече Ґлокта. — Скажи йому, що вона мертва.

«Скажи йому, що ми всі мертві».