Читати книгу - "Грушевський, Скоропадський, Петлюра"

половину провідних діячів гетьманської держави. Та й то із знач­ною кількістю «лакун», неточно­стей, перекручень. Станом на 2020 р. ми знаємо більш-меньш таке.

М. Сахно-Устимович (ліворуч). Суспільне надбання

Першим керівником гетьманського уряду — впродовж одного дня! — був Микола Сахно-Устимович (1863—1918).

Походив із сім’ї полтавських землевласників. Був членом «Української громади» (пізніше — «Української народної громади»). Перший виконувач обов’язків Отамана (голови) Ради Міністрів, відбував цю повинність упродовж одного дня — 30 квітня. Разом з гетьманом підписав «Закони про тимчасовий державний устрій України». Від посади відмовився внаслідок небажання соціалістів-федералістів взяти участь у формуванні уряду. Забитий прихильниками Директорії УНР.

Зі споминів П. Скоропадського: «Этот Николай Николаевич был прекрасным типом старого украинца, действительно не за страх, а за совесть любил Украину. Я с ним тогда только что познакомился. Это честный и благородный человек, в чем я имел возможность не раз убедиться. Теперь здесь разнеслась весть, что его расстреляли украинцы за то, что он был за меня и дрался в Дарнице в декабрьские дни. Пока я не хочу этому верить. Да ляжет тягчайшим позором это преступление и убийство на тех лиц, которые руководили этим злодеянием!»

Наступником Устимовича став Федір Андрійович Лизогуб. Громадський та політичний діяч і меценат. Народився 1851 р. у Седневі Чернігівської губернії. Походив із старовинного козацького роду. В 1888—1897 рр. — гласний Городнянської повітової та Чернігівської губернської земських управ. У 1915—1917 рр. — член ради для заведення земського самоврядування при наміснику Кавказу. В 1917 р. — очолював відділ іноземних підданих МЗС Росії. Член партії «октябристів». У травні—листопаді 1918 р. — голова Ради Міністрів УД, одночасно від 3 травня до 8 липня — міністр внутрішніх справ. Склав повноваження після опублікування 14 листопада «Грамоти Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України» і проголошення федеративного союзу Української Держави з майбутньою небільшовицькою Росією. Помер 1928 р. у Белграді (Югославія).

Ржепецький Антон Карлович (1868—1933)

Нащадок давнього шляхетського польського роду. Прапорщик запасу. До лютого 1917 р. — голова Київського міського кредитного товариства, гласний Київської міської думи (з 1902 р.), директор-розпорядник Південно-Російського Товариства сприяння землеробству та сільській промисловості, товариш голови Південно-Західного відділення Російської експортної палати[73]. Член конституційно-демократичної партії. У 1914—1917 рр. керував діяльністю «Тетянинського Комітету». Під час УД — один з архітекторів української грошової системи. Відстоював права України на Крим, противник українізації державної адміністрації, прихильник федерації України з Росією. Емігрував до Італії, жив у Римі. Помер у Ніцці[74]. Масон.

А. Ржепецький. Суспільне надбання

Зі споминів Павла Скоропадського: «Антон Карлович Ржепецкий с первого дня моего гетманства до последнего занимал должность министра финансов. Прежде был членом Думы, председателем земледельческого синдиката и 5 лет просидел в банках. Я думаю, он польского происхождения, по крайней мере, его фамилия на это указывает, да и тип у него польский, но он православный и по своим убеждениям мало подходит к полякам. Человек он неглупый, но односторонний. Он всю свою жизнь провел в банках и, очевидно, имел дело только с людьми буржуазного склада ума, поэтому у него так выходило, что кроме так называемых буржуев никого нет. Все остальное для него не существовало. В политическом отношении он был слишком правый, например, в вопросе аграрной реформы он был неумолим, никаких реформ не нужно, земля естественно перейдет мелким хлеборобам. Политиче­ского значения этой реформы он не признавал. Помню, раз как-то в совете министров, когда были затронуты интересы помещиков при проведении какого-то закона, он встал и хотел проситься в отставку. Он земельного вопроса просто не выносил. Он представлял, так сказать, правое крыло совета министров. Его наши доморощенные и приезжие из России финансисты (а таких было немало) очень критиковали за его финансовую политику. Я думаю, в общем, при всех неотъемлемых качествах Ржепецкого, они были правы. Он был слишком большим провинциалом; чувствовалось, что здесь требовался человек совсем другого размаха. Антон Карлович был бы прекрасным директором даже крупного провинциального банка, но не далее. Прекрасный хозяин. Я верил, да и теперь убежден, что он упорядочил финансы. Был очень бережлив. С немцами и австрийцами, на нас наседавшими, он спорил и не сдавался, а когда уж приходилось что-нибудь уступить, так как те становились агрессивными и грозили ему какими-нибудь новыми бедами, нужно было видеть, насколько каждая такая уступка была ему неприятна. Когда посол Мумм или граф Форгач приходили ко мне с какими-нибудь подобными требованиями, я всегда был очень рад призвать Ржепецкого и поговорить с ним, так как знал, что найду в нем энергичного союзника. Но и у него была слабость — это областной Союз землевладельцев и Протофис. Он их всегда защищал, и думаю, что большого сопротивления эти союзы у министра финансов не находили. Как я уже говорил, он был у меня и умел убеждать, особенно своей настойчивостью, других, благодаря этому в совете министров пользовался значением. Хотя он и обижался, когда его подозревали в искреннем желании создать Украину, я убежден, что, взявшись за дело, он работал честно»[75].

Гутник Сергій Михайлович (Сруль Михелевич, роки народження та смерті невідомі). Уродженець м. Одеси, за віросповіданням православний. Освіта — вища юридична. Член конституційно-демократичної партії. У 1910—1912 рр. — управляючий Одеського відділення Сибірського торговельного банку, а в 1915—1917 рр. — юрисконсульт Одеського біржового комітету. Учасник з’їзду Конституційно-демократичної партії в Києві 8—11 травня, який підтримав курс на створення самостійної України та право членів партії обіймати посади міністрів. Один з ініціаторів «З’їзду представників промисловості, торгівлі, фінансів та сільського господарства» («Протофіс»), на якому 15—16 травня проголосив необхідність відходу від політики соціалістичних експериментів у промисловості. «Не треба лякатися слова «буржуазія», — заявив він, — тільки вона в силі повести край до відродження... Щоб перейти від теперішньої анархії й грабежів до нових умов, треба виконати велику державну роботу. У тій цілі треба змобілізувати всі творчі сили, треба дати нормальні умови для розвитку приватної ініціативи». Він пообіцяв делегатам знайти для промисловості кредит на комерційних основах, але заявив їм, що золото «потече не до ваших кишень, а спліднить життя всього українського народу». 20 серпня отримав особливі права щодо регулювання зовнішнього товарообміну. 10 вересня від імені УД підписав економічну угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною на 1918—1919 рр. Один з авторів т. зв. записки дев’яти від 17 жовтня. Подальша доля невідома. За даними «Енциклопедії українознавства», помер на еміграції[76].

Зі споминів Павла Скоропадського: «Скажу одно: он блестяще умен, но очень мало сделал для Украины»[77].

Соколовський Юрій Юрійович (1875—1922 рр.). Обраний міський голова м. Полтава. Член УПСФ (?). Учасник дипломатичної місії Директорії УНР (тобто С. Петлюри) до Румунії та Сербії. Помер у Белграді.

Вагнер Юлій Миколайович (1865—1945 рр.)

Син видатного російського зоолога та письменника професора Миколи Петровича Вагнера. Випускник фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Працював на