Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

майже на волі, зривайся й біжи, а ми всадимо кілька куль у твою гепу, й на одну проблему стане менше». А потім Х’юз-Коулман полетить назад і розповідатиме Семенові, Ґрему та Сатомі, що не бажав Левкові зла. «Так трапилося, вважайте, збіг обставин: хлоп побіг, надумав утекти, і тим самим поставив під загрозу таємність мого проекту. Все по честі, згідно з домовленостями…» Сивочолий прокрутив наручники на пальці. — Я взяв тебе сюди, щоби помалу залучати до спільноти Паїтіті; допомагатимеш вантажити гелікоптер. Оскільки ти новенький і поки що не освоївся з нашими звичаями, я переймаюся, щоб ти не викинув коника. Я можу ускладнити тобі життя, начепивши «браслети»: ти будеш виконувати ту саму роботу, тільки зі скутими руками. Втім, якщо пообіцяєш не ускладнювати життя мені та не робити капостей, обійдемося без брязкалець.

— Я не тікатиму, — мовив Левко.

— Гм-м… — Джейсон, підкреслено вагаючись, переводив погляд із наручників на Лео та назад.

— Там, — хлопець кивнув на схід, де були джунглі, — лишилися мої друзі.

Не такі вже й друзі, зважаючи на останні події, та кидати їх напризволяще хлопець не мав наміру. Навіть якщо випаде стовідсоткова нагода.

— Добре. Проте затям: те, що відбулося вночі із Семеном, — відбулося востаннє. Більше поблажок не буде. Якщо спробуєш драпонути, здеру з тебе шкуру живцем, — Х’юз-Коулман пошукав очима стрільця, що пильнував східний сектор. — Луїсе! Агов, Лу! — почувши своє ім’я, ґевал обернувся. — Наглядай за цим шкетом.

Стрілець відсалютував стуленим вказівним і середнім пальцями, після чого штрикнув Левка поглядом, мовляв: без фокусів.

Левко роззирнувся. Курява спала, відкривши огляду схожий на гігантську коричневу бородавку кряж, що захищав місце стоянки Мі-17 із трьох боків — із заходу, півночі й сходу. На півдні стелилася пустеля, абсолютно рівна, якщо не брати до уваги кількох віддалених кряжів, які тремтіли й переливались у висхідних потоках розігрітого повітря, та переплетених слідів сходження останнього льодовика, що нагадували розкошлане волосся велетенської мумії, розметане по землі. Куди не глянь — жодного натяку на присутність людини. Шосе, що його Левко зауважив із повітря, вони проминули кілометрів двадцять назад, тож навіть якби хлопець хотів, утікати не мав куди.

Місце для приземлення обрали невипадково: все вказувало на те, що Джейсон і його люди тут не вперше. Джим і Гордон Лі вже розчистили від піску горизонтальні двостулкові ворота до підземного сховку. Відчинивши важкі металеві дверцята, вони видобули на поверхню паливний насос і купу з’єднувальних шлангів. Неподалік сантиметрів на двадцять над землею вистромлювалася ляда закопаної в пісок і замаскованої каменями велетенської паливної цистерни. Поки Джим Ломбарді не розгріб каміння та не почав розкручувати кран на ляді, пофарбованій, як і гелікоптер, у жовто-сірий хакі, Левко цистерну не помічав.

Останнім із вертольота вибрався Віктор Шако.

— Заправляйте, — для проформи розпорядився Джейсон.

— Усе зробимо, босе, — кивнув пілот.

Віктор заземлив вертоліт і поставив під колеса упорні колодки. Гордон Лі «обв’язав» шлангами польовий електронасос, під’єднав дроти живлення, що тягнулися від розетки Мі-17, розташованої на правому борті між 12-м і 13-м шпангоутами, і також заземлив насос. Джим заштовхав усмоктувальний шланг у цистерну, нагнітальний — у заливну горловину паливного баку, переконався, що обидва заповнилися пальним.

— Пускаємо? — запитав Гордон Лі, тримаючи палець на вмикачі електронасоса.

Віктор Шако зиркнув на наручний годинник і притримав 2-го пілота.

— Почекай, хай охолонуть двигуни.

Тієї миті із заходу долинув хрипкий голос стрільця:

— Автомобіль на десятій годині, прямує до нас.

— Бачиш, що за тачка? — задерши голову, гукнув сивочолий.

— Як завжди, босе, чорна «Toyota Hilux».

— Це рудий, — усміхнувшись, мовив Джейсон.

Левко здригнувся.

XCIV

14 серпня 2012, 11:43 (UTC -5)

Паїтіті

Сьома зробив півсотні фотографій, 90 % із яких було не відрізнити одну від одної, проте навіть тоді не заспокоївся. Джейсон, чий настрій змінювався швидше, ніж погода в тропічних широтах під час сезону ураганів, міг передумати, після чого фотокамеру, ймовірно, відберуть, а знімки знищать. Улаштувавшись якомога зручніше (хоча в його ситуації було би правильніше сказати «влаштувавшись так, щоб якомога менше боліло»: «Кетанов», який хлопець ковтнув зранку, переставав діяти й пошматовані м’язи литки починали боліти), хлопець старанно перемалював опуклі хромовані знаки до блокнота.

Сьома вирішив зосередитися на двох найбільших групах символів, що проступали на лівій від входу стіні Білої кімнати. Ці символи виділялися не лише величиною, а й тим, що єдині з усіх зображень виглядали опуклими, тобто на два пальці виступали над мармуровою поверхнею. Крім того, на відміну від інших написів дві найбільші групи символів були металевими, виконаними з матеріалу, схожого на відполірований хром. Хлопець здогадувався, що їх не виділяли б так, якби вони не були важливими.

Завершивши перемальовувати, росіянин залишив Білу кімнату й пошкутильгав нагору. Дорогою трапилися двоє індіанців, які несли у підземелля порожній ящик, але вони пройшли повз, не виявивши ні занепокоєння, ні здивування.

Вибравшись на поверхню, хлопець узявся гарячково розмірковувати. Походжав туди-сюди, спираючись однією рукою на милицю, іншою безперестанку тручи лоба, скроні, носа. Йому не вистачало кубика Рубика, хоча навіть якби той був під рукою, Сьома не зміг би його складати, постійно тримаючись однією рукою за костур.

У тому, що будівники Паїтіті використовували вісімкову систему числення, Семен не сумнівався. Він витягнув із кишені блокнот і вкотре уважно передивився змальовані символи. Якщо його припущення правильне, то обидва блоки складаються лише з цифр. Тобто з великою імовірністю можна припустити, що ці блоки є числами. А числа, як правило, щось означають.

Перегорнувши кілька сторінок, хлопець відшукав аркуш із перемальованою таблицею відповідників. Потому на чистому аркуші, заглядаючи на екран Nikon’a з виведеною однією з останніх фотографій, замінив хромовані символи на арабські цифри. Отримав таке:

І що? Якщо це числа, то що ними позначали? Дати? Чисельність вояків у війську? Величину стягнених із різних регіонів податків? Це може бути що завгодно…

Глибоко в душі росіянин відчував, що числа мають фундаментальне значення. Інакше їх би не робили такими великими.

Збивало з пантелику те, що групи відрізнялись. У тому сенсі, що в обох рядках першого блоку було по п’ять цифр, а в нижньому рядку другого блоку — на одну більше, шість.

Сьома не міг не зауважити, що обидва блоки нагадують звичайні математичні дроби. Спосіб запису цифр виглядав тотожним до застосованого сучасними математиками. Наприклад,

або , не вистачало лише рисочки. Сьома не