Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

Мені для журналу замовили, — мовби між іншим сказав Женька.

— Тріпло, — кинула Олена.

— У своїй батьківщині пророка немає,— виголосив Женька.

— У тебе що, з головою не все гаразд?

— Геніальність — це різновид божевілля, — продовжував він сипати афоризмами.

— Точно хворий, — похитала головою Синицина.

На великій перерві, коли всі гайнули з класу в буфет, Женька вийняв комп'ютерний журнал і заглибився у споглядання сторінки.

— О, журнальчик! Кльово! Що це? — побачивши яскраву обкладинку, зацікавився Петухов, що пробігав мимо.

Женька навіть не встиг рота розкрити, як Синицина випалила:

— Розумного вдає.

— Про Білла Гейтса, напевно, також говорили, що розумного вдає,— зауважив Женька.

— Це хто такий? Бас-гітарист, чи що? — запитав Петухов.

— Темнота ти, Півень! Це творець Ай бі ем, — зверхньо просвітив його Женька.

— Ага, і наш Москвичов також комп'ютерний геній, — уїдливо мовила Синицина.

І тут її погляд упав на журнал, який Женька завбачливо відкрив на потрібній сторінці. Синицина побачила Женьчине прізвище, надруковане великими жирними літерами, і очі в неї полізли на лоба.

— Так це правда? — пробелькотіла вона.

Женька зрозумів, що настав момент його тріумфу, і з властивою лише геніям скромністю мовчки знизав плечима.

У цей час у розмову встряла Майка, яку заслужено вважали місцевим бюро новин. При вигляді підпису під статтею її затрусило, але вона досить швидко отямилася й закричала:

— Дивіться! Москвичова в журналі надрукували!

Усі, хто на цей момент не встиг утекти на штурм буфету, негайно помчали вивчати підпис під статтею, тому що з усієї статті це було найзрозуміліше місце.

— Ходімте покажемо Миколі Олександровичу, — з ентузіазмом запропонувала Майка.

Женька зрозумів, що слава приховує в собі підводні камені. Він зовсім не бажав зустрічі з учителем інформатики.

— Ти що, з глузду з'їхала?! Я ж засекречений, — вистрелив він перше, що спало на думку.

— Як засекречений? — зойкнула Синицина.

— Дуже просто. Про мене взагалі нікому говорити не можна, тому що на мене полюють. Я тільки вам відкрився, — таємничим голосом повідомив Женька.

— А хто на тебе полює? — жваво зацікавилася Майка.

— Хто, хто. Іноземні розвідки.

— От видає! Потрібний ти їм дуже. Вони й не таких спеців купують. За великі бабки хто хочеш продасться, — недовірливо посміхнувся Петухов.

— Я за гроші не продаюся, — гордо відрізав Женька. І трагічно додав: — Так що, якщо проговоритеся, мені кінець.

Незважаючи на попередження, звістка про те, що Женька — великий знавець комп'ютерів, швидко рознеслася за межі класу, і новоспечений програміст на всі сто усвідомив, що бути комп'ютерним генієм набагато сутужніше, ніж він припускав. Хлопці й дівчата потягнулися до нього з питаннями. Женька напускав на себе поважний вигляд, посилався на зайнятість і радив почитати літературу для «чайників», але розумів, що довго так йому не протриматися.

Події розвивалися стрімко. У той день Олена Синицина оголосила, що Вадика Груздева показували по кабельному телебаченню. Це був удар нижче пояса. У порівнянні з показом по телебаченню незначний підпис у журналі одразу побляк. Чаша терезів схилялася явно не в Женьчин бік.

Женька трішки знітився був, але фортуна знову посміхнулася йому. Недалеко від школи телевізійна пересувка проводила чергове соціологічне опитування. На перерві Женька зірвався з класу й виявив бажання бути опитаним, але журналістка не оцінила його пориву поділитися із суспільством своєю думкою. Потрібно було придумати щось іще.

Повернувшись у клас, Женька махнув рукою у бік вікна й сказав:

— Бачили? Телевізійники приїхали. Звідки вони тільки пронюхали? Мене вистежують. Хочуть інтерв'ю взяти.

— Що ж ти тоді тут сидиш? — зачудувалася Оленка Синицина.

— Мені це ні до чого, — байдуже знизав плечима Женька. — Я за славою не женуся. Не така я людина. Не те що деякі, ледве навчаться по клавішах стукати й відразу на телебачення біжать.

У цей час продзвенів дзвінок на останній урок. За сорок п'ять хвилин Женька встиг геть-чисто забути про те, що на нього «чатують» журналісти, й безтурботно вийшов зі школи разом з іншими. До цього часу телевізійники саме завершили свою роботу й неквапом згорталися. Майка оцінила ситуацію й вирішила, що залишати бідних журналістів ні із чим — недобре.

Треба відновити справедливість. Суспільство має знати своїх героїв і тих,