Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

тут почалося! Клас буквально вибухнув від реготу. Усі прямо животи надривали, начебто їм показували три кінокомедії відразу. І що було найобразливішим, разом з усіма сміявся Женька.

Звичайно, Льонько згадав, що П'єра Безухова він у кіно про «Війну й мир» бачив, і той не тільки не був адміралом, але взагалі не воював. Тільки тепер це було однаково.

Повернувшись на своє місце, Льонько відкрив підручник. З лівого верхнього кута сторінки на нього дивився портрет адмірала з орденами й підзорною трубою, під яким було чітко написано: «Ф. Ф. Ушаков».

На цьому Льонькові халепи не скінчилися. У критичний момент на літературі він згадав перший рядок вірша, а на російській мові рамочку, якою було обведено задане додому правило.

Дорогою додому Женька заспокоював друга:

— Це тому, що ти недостатньо натренувався. От попрацюєш за системою ще пару тижнів, і все чітко згадувати будеш.

Але займатися за системою Льонькові не дали. Тепер щодня після роботи тато не просто запитував: «Уроки вивчив?» — а перевіряв, як він їх вивчив. А жаль. Адже ще трішки, і Льонько міг би стати людиною нового типу.

Слава

Жінки дуже непостійні. Женька зрозумів це на власному досвіді. Останні дні Оленка Синицина, що подобалася йому вже цілий місяць, дивилася на нього як на порожнє місце. Спочатку Женька не надав цьому значення й застосував випробувані способи првертання уваги до себе: пуляв у неї жованим папером із трубки, смикав за косу, але замість того, щоб у відповідь стукнути його книжкою або ще як-небудь по-людськи відповісти на його щиросердні пориви, Синицина промовисто покрутила пальцем біля скроні й заявила:

— Дурень ти, Москвичов. У тебе розуму тільки на такі дурниці вистачає. Краще б ділом зайнявся, як інші.

Після цієї тиради Женька зрозумів, що в нього є суперник. Неспроста останнім часом Оленка раз у раз тріскотіла про Вадика Груздева, з яким навчалася в музичній школі: що він талановитий і що буде навчатися в консерваторії. Тільки-но Женька збагнув істину, як відчув непереборну ворожість до юного таланту. «Теж мені, вундеркінд пузатий. Матрац занюханий», — сердито подумав Женька. По правді, сам він теж був далеко не культурист. Але він зрозумів головне: для Синициної важлива слава, а не людина.

За обідом Женька включив приймач, що стояв на столі. Кухня заповнилася звуками фортепіанної музики. «І вдома спокою немає», — похмуро подумав Женька, виключив радіо і тут із вікна побачив, як Синицина з величезною нотною папкою промарширувала в музичну школу. Здавалося, усі тільки й думали про те, аби позбавити Женьку душевного спокою.

Вихід був один — прославитися. Женьчина уява запрацювала. Особливо яскраво уявлялося, як Оленка покається, що зміняла його на товстуна Вадика, і буде просити пробачення, а він навіть не подивиться в її бік. Женька так чітко побачив сцену приниження Синициної, начебто це трапилося насправжки, але коли він спробував придумати хоча б один спосіб здобути собі славу, у голову нічого не приходило.

Поки Женька бився над цим нелегким завданням, йому на очі потрапив стос рекламних проспектів і журналів, які вони з татом принесли з виставки комп'ютерної техніки. Женька набрав усього, що давали. Він не надто замислювався навіщо, вирішивши, що вдома розбереться. Зараз саме був час цим зайнятися. Женька швидко гортав буклети, відкидаючи вбік усі, де не було картинок і описів ігор. Переглянувши черговий журнал, він уже збирався відкинути його в купу іншого паперового сміття, як раптом його увагу привернув напис під статтею: Євгеній Москвичов.

«Треба ж, тезка», — подумав Женька, і в цей момент його осяяла думка. От вона — слава! План почав набувати реальних рис. Женька спробував розібратися в статті, але, нічого не зрозумівши, вирішив, що це зовсім неважливо. Ніхто з класу й поготів не зрозуміє.

«Подивимося, як Синицина заспіває, коли довідається, що я комп'ютерний геній», — з тріумфом думав він. Що далі Женька обмірковував задумане, то більше звикав до ролі. Нарешті йому справді почало здаватися, що саме він є автором розумних статей для наукових журналів.

Наступного дня Женька прийшов до школи й і з замисленим виглядом сів на своє місце. Прямо перед ним заклично майоріла коса Синициної, начебто просила за неї смикнути, але Женька не піддався спокусі. Він глибоко зітхнув, щоб звернути увагу на свою задумливість, але Олєнка й вухом не повела.

— От проблема! — сказав Женька, немов міркуючи вголос, і знову зітхнув.

— Що ти там бурмочеш? — обернувшись, запитала Синицина.

— Тобі не зрозуміти, — відповів Женька.

— Куди вже нам, сірим, — посміхнулася Олєнка.

— Та вже ж, це не для середняків. Розробляю нову антивірусну програму, — поважно заявив Женька. І, не втримашись, додав: — Це тобі не на піаніно бринькати.

— Теж мені програміст. Кому потрібна твоя програма! — презирливо кинула Олена.

— Кому треба, тому й потрібна.