Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

мені не вдалося налагодити стосунки із близькою мені людиною, то, може, я взагалі нікчема?

Окрім проблем у стосунках, іншими поширеними причинами особистісних криз є смерть або хвороба рідних і близьких, фіаско в службовій кар'єрі чи фінансова нестабільність. Особистісні кризи можуть також виникати на релігійному ґрунті: тих, хто впродовж усього свого життя вірив у Бога, може охопити сумнів, а атеїстів, навпаки, привабити релігія. Але спільним для всіх цих типів кризи є відчуття того, що в чиємусь підході до життя не працює якийсь важливий механізм, тому виникає необхідність у пошуку нового підходу.

Як це буває з багатьма людьми, мій власний інтерес до особистісних криз спершу був обумовлений випадками, які я пережив сам, або тими кризовими ситуаціями, в які потрапили мої друзі та родичі. Далі мій власний мотив формувався під впливом кар'єри моєї дружини Марі, клінічного психолога. Протягом першого року нашого подружнього життя Марі проходила підготовку в громадському психіатричному центрі, клініка якого проводила короткостроковий курс психотерапії для клієнтів, що потрапили у кризові ситуації. «Кризові» клієнти приходили до клініки або телефонували туди, бо почувалися приголомшеними тією чи іншою важкою проблемою, яку не в змозі були подолати самотужки. Коли у приймальному покої клініки дзвонив телефон або відчинялися двері й досередини заходив клієнт (або починав говорити по телефону), то консультант не знав наперед, яка проблема у цієї конкретної особи. Та водночас він знав, що цей клієнт, як і решта людей, що приходять сюди, перебуватиме у стані гострої особистісної кризи, ускладненої та прискореної усвідомленням, що колишніх методів подолання вже недостатньо.

Результати консультацій у центрах здоров'я, що пропонують кризову терапію, дуже різняться. В найсумніших випадках клієнти вдаються до спроби вкоротити собі віку, і часто така спроба виявляється успішною. Інші ж, що не можуть придумати для себе нового методу подолання кризи, застосовують старі способи і в разі невдачі їх охоплює паралізуючий страх, фрустрація, сум або лють. Проте в багатьох випадках клієнту вдається знайти нові, більш ефективні способи подолання кризи, і він виходить із неї сильнішим, ніж був до цього. У китайській мові такий результат відображається ієрогліфом, який перекладається як «криза». Він вимовляється «вей-цзі» й складається із двох ієрогліфів: ієрогліфа «вей», що позначає слово «небезпека», та «цзі», який означає вкрай важливий випадок, критичну точку, слушну нагоду. Схожу ідею німецький філософ Фрідріх Ніцше висловив афоризмом: «Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими». Приблизно такий самий афоризм від Вінстона Черчилля звучить так: «Ніколи не марнуйте хорошої кризи!»

Ті, хто допомагав людям, які перебували у стані гострої особистісної кризи, часто підмічали одну особливість: щось важливе зазвичай трапляється протягом приблизно шести тижнів. У рамках цього короткого перехідного періоду ми ставимо під сумнів важливі для нас погляди та переконання і зазвичай буваємо значно більше сприйнятливими до особистісних змін, аніж упродовж тривалих періодів відносної стабільності. Ми не можемо прожити значно довше від оцих шести тижнів, не знайшовши хоча б якихось способів подолання кризи, хоча наші сум, страждання та гнів (і, наприклад, пов'язане з цим безробіття) можуть тривати значно довше. По завершенні приблизно шести тижнів ми або знаходимо новий спосіб подолання кризи, який в остаточному підсумку виявляється успішним, або вдаємося до старого і вже неефективного способу, що автоматично знову приводить нас до колишнього незадовільного стану.

Звісно, ці спостереження гострих проявів особистісної кризи не означають, що наші життя вкладаються в таку собі спрощену модель: 1) зазнавши потрясіння, заведи будильник на шість тижнів; 2) визнай фіаско старих методів подолання кризи; 3) займися дослідженням нових методів подолання; 4) коли будильник задзвонить: або здавайся і повертайся до старих методів, або застосовуй нові й досягай успіху/криза подолана/життя щасливо триває далі. Ні, це не так: багато життєвих змін розгортаються повільно, без гострої фази. Нам вдається помітити й вирішити багато неминучих і нагальних проблем іще до того, як вони перетворяться на кризу й поглинуть нас. Навіть кризи у своїй гострій фазі можуть перетікати у тривалу фазу повільної перебудови. Особливо чітко це простежується на прикладі кризи середнього віку, коли початковий вибух невдоволення та позірна відсутність виходу можуть відчуватися вкрай гостро, а втілення нового способу подолання кризи може розтягнутися на роки. До того ж кризу не завжди вдається подолати остаточно. Наприклад, подружня пара, яка долає серйозні негаразди та розбіжності й таким чином уникає розлучення, може з часом вийти за рамки досягнутої угоди і знову стикнутися з тією ж самою або схожою проблемою. Хтось, кому довелося долати один тип кризи, може згодом стикнутися з новою проблемою й новим типом кризи — як це сталося в моєму випадку. Але навіть ці відмінності не заперечують той факт, що багатьом із нас доводиться переживати процес кризи приблизно так, як я це описав.

-

Як працює терапевт із людиною, що перебуває у стані кризи? Швидше за все, традиційні методи довготривалої психотерапії, які часто фокусуються на дитячих переживаннях і покликані зрозуміти витоки поточних проблем, під час гострої кризи виявляються недоречними, адже спрацьовують надто повільно. Натомість кризова терапія зосереджується безпосередньо на самій кризі. Методи її подолання були розроблені психіатром Еріхом Ліндеманном відразу ж після пожежі в «Кокосовому гаю», коли перед бостонськими шпиталями постала не лише надзвичайно серйозна проблема порятунку життя сотень важко травмованих і вмираючих людей, а й проблема психіатричного лікування ще більшої кількості вцілілих після катастрофи, а також рідних і близьких її жертв, які страждали від горя та почуття провини. Вбиті горем люди запитували себе: чому в світі стала можливою така страшна річ, чому вони й досі живі, тоді як їхні кохані та близькі загинули страшною смертю від опіків, тисняви та задухи? Наприклад, один охоплений почуттям провини чоловік, картаючи себе за те, що привів дружину до «Кокосового гаю», вистрибнув у вікно, щоб з'єднатися зі своєю коханою на тому світі. Так, хірурги могли допомогти постраждалим від опіків, але чим могли зарадити терапевти психологічним жертвам тієї пожежі? В результаті катастрофи в «Кокосовому гаю» в кризі опинилася сама психотерапія. І пожежа стала моментом народження кризової терапії.

Усіляко намагаючись допомогти величезній кількості травмованих людей, Ліндеманн почав розробляти принцип, відомий нині під назвою «кризова терапія», який згодом почали застосовувати й до інших типів гострої кризи, про які я вже згадував вище. Протягом десятиліть, що минули із 1942 року, інші терапевти досліджували методи кризової терапії, які зараз практикують і яким навчають у багатьох клініках, подібних до тієї, де проходила фахову підготовку моя дружина. Основною рисою кризової терапії