Читати книгу - "Русалонька із 7-В та загублений у часі"

— О, Софі, як чарівно! Прошу дуже, хіба панна Софі не знає, що мої батьки матимуть її гувернанткою?

Хлопчина щось плутає! Може, хоче доєднати її до когорти привидів? Озираючись на вихід, поспішила перевести розмову на інше:

— А чому ви граєте лише «Місячну сонату»?

— Бо, на жаль, ми з фрау Ґретхен устигли вивчити тільки «Місячну сонату»! Взагалі я до музики не дуже, але ночами тут буває так тоскно!

Ого, тут ще й фрау Ґретхен! Компанія підбирається веселенька!

— Софі, певно, знає, що музика — це як найчистіша вода. Розтаєш у ній, наче цукор у каві, й ніби перестаєш існувати. А отже, перестає існувати й туга! Граю ж так собі…

— Не прибіднюйтесь, у вас дуже гарно виходить! — намагалася задобрити Яна-Казимира-Дашківського-Завтрашнього (плюс ще один непомітний крок до виходу).

— Панна хоче, щоб я заграв? — аж засвітився Ян-Казимир.

— Соф’! — раптом загукала в коридорі Віта. — Ти де? Нам уже пора!

— Дівчата, заквадратюємося: терміново викликає начальство! — гукав і її тато.

— Мушу йти! — Тепер було чим виправдати свою таку жадану втечу. — Прощайте!

— Нехай панна приходить ще! — заблагав Казимир, стаючи вже наполовину прозорішим.

— Але ж я сюди без ключів не зможу зайти! — шукала причини, аби не тривожити більше цього дивного хлопця.

— Хай панна тричі постукає у вікно, в яке вона зазирала вчора: я чекатиму і впущу!

Ти ба, все у нього схоплено!

— Але я не здолаю муру! — продовжувала викручуватись.

— Хай панна прийде з боку ставка! — не здавався новий знайомий. — Від того місця, де ви, купаючись, уперше побачили замок, є в очеретах вузенька стежечка вздовж берега.

Господи, цей Казимир якийсь усевидющий!

Не пригадує, чи ще щось казала: з радістю вилетіла до своїх провідників.

Здається, в ту секунду привид щез.

— Ти якась бліда, — насторожилась Віта.

Ще одна всевидюща й усезнаюча!

— …і ніби з кимось балакала?

— Ві-ку-кусю, дорогенька, вибач! Я не можу зараз говорити: мені дуже зле! — відповіла щиро.

— Я каза’, що все марно! — підсумувала товаришка.

Важко було не погодитись!..

Софійки вистачило на цілих два дні. Два дні вона сумлінно виконувала табірні завдання, мужньо їла супи, старанно ходила на гурток з малювання, активно перегарикувалась із Павликом, регулярно телефонувала додому й уважно вислуховувала домашні новини. Уночі ж — міцно спала і не чула ніякої музики.

Так-так, вона отримала свою порцію вражень. Дізналась, хто автор нічних концертів і чого мелодія одна й та сама. Познайомилась із замковим привидом. Тепер можна зосередитись на відпочинку. Ба навіть вертатись додому.

І все ж думала про одне. Про загадкового замкового мешканця. Хто він? З ким він? Чому назвав себе Завтрашнім, а Софійку гувернанткою? Що він знає, що бачить? Чому заговорив з людиною, чому саме з нею?

Але найбільше її мучив його сумний-пресумний погляд. Привид казав, що йому тоскно. А як благально подивився на прощання! Може, йому потрібна допомога?

Навіть забула про Вадима. Натомість відчула, як бракує Сашка — вірного й випробуваного друга. З яким можна лізти до будь-яких привидів, навіть серед ночі, навіть у повню.

Відпроситися вдруге було не складно. Алла Іванівна вже довіряла Софійці. Тож досить було сказати, ніби мусить терміново занести Вітину тарілку (забуту після пиріжків). І додати, що, може, трохи затримається в подруги: на випадок, якщо вожата знає, що Віта живе недалечко.

Те, що пропускає спортивні змагання, зовсім не засмучувало. Не багато втратить, коли не побачить, як борсаються на брусках усякі там Павлики!

Ось вона, стежка вздовж берега. Вузесенька, майже прихована в травах. А проте колись викладена каменем! Наче хтось уже здавна чекає на неї!

Не встигла постукати в шибку, як Завтрашній смикнув за фрамуги. Зверху трохи сипонуло облущеною фарбою, але залазити у замкове вікно було набагато простіше, ніж колись у квартиру під їхнім помешканням.

Привид просвітлів і наче аж став не таким прозорим.

— Панна прийшла! Яка радість! Панна бачила, як плакало небо?

Зранку і справді прокапував дощик!

— То я вже змучився чекати! Відтепер хай Софі почувається тут, як у себе вдома. І хай у Софі буде власний ключ. Я згадав, що десь у домі є ще один ключ — від отих балконних дверей. Панні