Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

а зовні стоять бідні будови бідняків, вигнаних зі своїх укриттів та інтимних криївок, десятками виставлені на продаж, на публічний аукціон, на таємне спалення. І те, що колись було будинком, потрапляє нині під молоток панів, що керують громадою. Те, що колись було чиєюсь роботою, щосили виривають із сердець. Ми можемо одержати що-небудь назад лише від жінок, та й то — дрібняками. Куди їм, жінкам, подітись, окрім як іти до тих, хто купається в достатку й силі і приманює їх недоїдками, які падають униз, немов піна з кінської морди? Їхні генератори виробляють непотрібний продукт, їхні генерації створюють зайві проблеми. Цього разу директор зумів утримати свою критичну масу до потрібного моменту. Він занурює дружину лицем у свій інтимний продукт, а потім змушує її споглядати його інтимну ділянку.

У неї немає бажання насолоджуватись їдким струменем, але цього вимагає любов. Їй потрібно потурбуватися про нього, облизати дочиста й витерти волоссям. Свого часу Ісус виграв це змагання, коли жінка обтерла його волоссям. Як завершальний акорд жінка дістає удар по дупі, рука пана грубо шпортається у всіх її заглибинах і тріщинках, він лиже їй потилицю, волосся її падає у ванну, він щосили тягне її за скоботень, так, що в неї підгинаються коліна, а дупа вигинається, немов складаний стілець (як-не-як стільки людей слухає ЙОГО накази!).

Ну а як ми тим часом вчинимо з дитиною? Цієї миті хлопчак міркує, що попросить йому купити, вдавши, буцім він не бачив таємних справ батьків. У будь-якій крамниці, що навертається йому на очі, дитина вимагає собі на виріз свіжий шматок життя. Дитина здатна на найпідступніші фокуси. Таке вже нове покоління, воно ладне примірити на себе найостаннішу ницість. Однак і це покоління незабаром зійде зі сцени, бо інакше як би ми рухалися вперед?

Батько випустив із себе цілу калюжу сперми, і дружині доведеться все прибрати. Те, чого вона не злизала, змушена буде змити. Директор стягує з неї решту одягу і спостерігає, як дружина миє й вигинається, тре й викручує ганчірку. Перса її часом падають уперед, часом бовтаються навколо тіла, поки вона чистить і драїть. Він стискає її пипки пальцями, крутить їх, немов збирається вкрутити електричну лампочку. Своїми розв’язними, важкими потрухами, що вилізають спереду, крізь виріз його штанів, немов крізь світле небесне віконце, він ударяє її ззаду по стегнах. Коли жінка нахиляється, коліна її роз'їжджаються у різні боки. Тепер він може взяти в долоню всю її смокву і дозволити своїм пальцям пограти в хтивого мандрівника. До речі, коли вже вона широко розставила ноги, хай встане над ним і подзюрить йому в рот. Що, не може? Розсунемо їй коліна ширше й голосно ляснемо її (оплески, оплески!) по м’яких соромітних губах, які розкриються з тихим цмоканням, а ми, чоловіки, із усього маху опустимо пивну гальбу на стіл. Якщо вона й після цього не зможе помочитися, ми всю її жіночу плоть потягнемо вниз за волосся в пахвині, поки жіночі ноги не підломляться і вона, розчепірившись до краю, не опуститься на грудну клітку пана директора. Він тримає її пиріжок за волосся, розкриваючи, як дамську сумочку, і треться об неї обличчям, щоб потім грубо й сильно обсмоктати з усіх боків, немов бик, який лиже соляний камінь, і гори вдалині охоплені полум’ям. Вантаж полін лежить на чоловіках. Води їхні дзюрчать щось невиразне, і жінки вбирають цю невиразність за допомогою всмоктувальних прокладок і санітарного засобу «Аякс».

Жінка досьорбує рештки холодної кави зі своєї каламутної філіжанки. Немов рятуючись утечею, вона натягнула на себе повітряний подих колготок. Жодній жінці в окрузі не живеться так добре, як їй. Над її головою висить невидима лапа хазяїна, щоб їй було затишно в клітці для диких звірів. Ще ввечері директор раз по раз посміюється над утомленою дружиною й намацує свою ціль. Згодом він піде на абордаж, він завжди перший у цьому Першому австрійському банку! Жінка незрячим поглядом дивиться в той бік, де псуються продукти, немов хоче скинути чоловіка зі свого дрімотного ложа. Отож і розминуться вони, як завжди, на широкому й сповненому небезпек шляху, що його являють собою круті американські гірки їхнього шлюбу. Жителі села цій жінці заздрять, адже вона так красиво вдягається, а бруд у їхньому будинку прибирає прислуга, найнята за каталогом жителів села, які тільки й хочуть, щоб жити в доброму братстві. Дитина досить пізня, але не настільки пізня, щоб з неї не встиг вирости вічно незадоволений дорослий. Чоловік під час обіймів кричить від пристрасті, і голос жінки пеститься до нього, щоб він змахнув своїм жезлом і купив дорогі дрібнички для їхнього спільного будинку. Приміром, новий шовковий гарнітур: вона вдягатиме його, коли зустрічатиме чоловіка, а той тішитиме свою блаженну плоть. На жаль, нікому не дано творити чудеса. Коли чоловікове сп’яніння минається, він одразу покірно прагне все відшкодувати дружині. З натури він добряга. Так, він заплатить, він за все уже заплатив, усе, що ви бачите тут у кольоровому зображенні. Витріть сльози на щоках!

За вечерею на тарілках буде найзвичайнісінька їжа. Страви коротко відрекомендують одна одній, і вони швидко перемішаються в їхніх тілах. Але ж як стоять справи під іншими дахами! Їжею в цьому будинку не надто захоплюються, чоловікові важливо, щоб усього було багато, щоб за столом він із радісним сміхом здавався й осідав під тягарем їжі. Ковбаса й сир увечері, вино, пиво й шнапс. І молоко, щоб дитина була захищена від хвороб. От перед нами паштет і холодні закуски, товстим шаром накладаються на легенду, ніби середня верства знизу забезпечена, а згори перебуває під захистом закону про екологію (під захистом природи). Адже захищають її ті, хто лежить під нею, щоб вона не впала, бува, у бездонну прірву.

Зранку чоловік знову сходив по малому. В ньому нагромадилося багато чого, і він багато чого звалив собі на плечі й підчепив на виделку. Він бризкає навколо себе сечею. Під дахом будинку скрізь чутно, як він своїм важким пенісом впирається в усі місця відпочинку, сховані в тілі його дружини, щоб там, нарешті, спустошити себе. Звільнившись від свого продукту, він знову вирушає до тих дрібних істот, які під його керівництвом створюють власний продукт. Папір, який вони роблять, для них — продукт далекий і недовговічний, а в цей час їхній директор кричить і викручується під натиском своєї плоті, з якою вони тягнуть в один гуж. Конкуренція тисне зусібіч, треба заздалегідь розпізнавати її ходи й