Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Розділ третій

Я, напевне, всоте за сьогоднішню ніч крутнулась в ліжку і спробувала заснути. Щось мені підказувало, правда, що ця спроба буде не менш марною, аніж всі попередні, але варто хоча б трошки подрімати… Можливо, після цього я почуватимусь краще!

День вийшов аж надто стресовим. Спочатку зустріч з Флеймом, тоді перерваний ритуал, ще й Аліса не зізнається, що саме я зіпсувала, потім – той договір, який я здуру підписала… Все це закрутилось в голові. Та ще й крига на руках!

Спочатку я подумала, що це заклинання, яке наклав на мене Есмонд. Але потім, коли Аліса уважно вивчила мої долоні, вона заявила, що ніяких сторонніх магічних потоків не бачить. Звісно, чужий вплив міг і затертись, але навряд це сталося б аж настільки якісно…

Бабуся просто відмахнулась і сказала, що я – безнадійна, і цей демон лише набрав проблем собі на голову, коли вирішив не шукати спосіб розірвати договір, а все-таки задіяти мене як власну ученицю. Звісно ж, йому треба було позбутись мене якомога скоріше!

Це ображало. Я вважала, що давно змирилась зі своєю магічною недієздатністю, але мене все ще зачіпали такі люті бабусині заяви. Я б з задоволенням чаклувала як Аліса, навчалась би і вдень, і вночі, от тільки це не може допомогти, коли твій дар згас з віком…

Єдине, що сталось позитивного за увесь день – це те, що Аліса зуміла теплими потоками повітря розтопити кригу довкола моїх рук. Шкіра зовсім не постраждала, ба більше, я виявила, що і тонкі порізи, які вкривали мої долоні справжньою сіткою, кудись зникли. Звісно, я поділилась з сестрою своєю таємничою історією зцілення, і вона сказала, що спробує в цьому розібратись. Але поки що у нас не було жодних просувань.

Звісно, ми могли розповісти про все батькам. Та мама геть нічого не розуміла у магії, а тато прийшов так пізно, що задавати питання здавалось нахабством. Ми з Алісою вирішили, що повернемось до обговорення цього всього наступного дня та розбрелись по своїх кімнатах.

От тільки заснути мені не вдалось. Можливо, Аліса в себе в ліжку вже давно мирно посопувала, а я все крутилась, зітхала і дивилась на свої руки.

Криги більше не було. Жодної сили я не відчувала. Руки як руки, самі звичайні. Але ж якось я створила те закляття, чи що воно було! Якимось таємничим чином змогла задіяти магію, якою досі не володіла!

То як же це трапилось?

…Зрештою, втома все-таки взяла гору над моїм тілом. Я закрила очі, ні на що не сподіваючись, і замість звичної темряви побачила снігове поле. Те, що це сон, до мене дійшло не одразу. Перші кілька секунд я просто блукала у царстві холоду та криги і намагалась зрозуміти, як тут опинилась. Лише згодом прийшло усвідомлення, що мені все мариться.

Я раптом відчула силу, що буквально переповнювала мене. Здавалось, вона росла в грудях разом з невідомою люттю. Я могла довести всьому світові, що я не нездара! І бабусі, і батькам, і викладачам та однокурсникам з академії Торенвес, що під кінець лише посміювались наді мною! І сестрі, хоча Аліса, звісно, ніколи не була до мене суворою…

В одну мить лють досягла піку, і я відкрила очі, прокидаючись. В ліжку було холодно так, мов я до нього ось-ось примерзну. Я провела долонею по простирадлу і виявила, що воно покрите кіркою льоду. Шар криги при цьому постійно зростав, мене мов намагались поховати тут, у цій крижаній пастці.

Я смикнулась, силуючись вирватись, та марно. Прохрипіла якісь незрозумілі слова, що мали стати благанням про допомогу, але так і не отримали чіткої форми. Холод насувався на мене з усіх боків, і я подумала, що знаходжусь в якомусь кошмарі або, можливо, справді зараз смертельно замерзну, як раптом відчула жар.

Тепло було приємним, хоч і сильним. Я трохи повернулась набік, спиною вперлась в невідоме джерело сухого жару і закрила очі. Здається, знов заснула, чи не прокидалась навіть?..

– Моя маленька дурна відьмочко, – почула я шепіт демона, – я ж тобі казав, що я тобі потрібен. Без мене тобі буде важко.

– Ніхто мені не потрібен, я доросла дівчина і всі свої проблеми можу самотужки вирішити, – пробурмотіла я собі під ніс. – І ви не повинні зараз бути в моєму сні.

Навіяний снами Есмонд виглядав спокійним та розслабленим. Він лежав на моєму ліжку, обіймав мене, міцно пригортаючи до себе, і гладив по спині. Зараз від бойової трансформації не лишилось ані сліду, був тільки хвіст, тільки цього разу не з шипом, а з м’якою пухнастою китичкою, яку мені так і хотілось погладити рукою.

Я простягнула долоню і відчула лоскіт. Шерстинки були чорні та на доторк нагадували нашого домашнього кота.

– Як приємно, – пробурмотіла я.

– Взагалі-то, – розсміявся Есмонд, – чіпати хвіст демона – це досить інтимний жест. Проте, стосунки учениці і наставника тим кращі, чим вони тісніші, якщо мова йде про демонів, тож…

– Це ж лише сон, – пробурмотіла я. – Уві сні можна і хвіст погладити…

Шерсть була така справжня, така тепла, що я навіть здивувалась чіткості свого марення. А потім раптом зрозуміла, що мені щось справді дуже жарко і…

Я не сплю!

Він лежить у мене в ліжку, топить кригу довкола мене, гріє своїм тілом, а я гладжу китичку на його хвості! Святі стихії!

– Що ви робите в моїй кімнаті?! – зверескнула я, різко сідаючи на ліжку і мимоволі чіпляючись за демонів хвіст. – Забирайтесь звідси негайно!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍