Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Аномальні рідини, Наталія Ольшевська

Читати книгу - "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 67
Перейти на сторінку:

- Зачекай, - тато чухає потилицю, - то чому ти топчешся у цій баюрі?

- Я хотіла скоротити шлях, - вказує рукою на кінець болота, якого навіть я не бачу зі свого місця. – Але загрузла. Почала тягнути ноги отак, - хапає себе під коліно, та висовує ногу з багнюки, - але босоніжки засмоктало. Не можу знайти. Мама вчора нові купила…Злитися буде… Гукала тата, а він…

- Доню? Що відбувається? - позаду мене з'являється високий чоловік зі схожими очима, трохи темнішими. Не такими моторошними.

   Тато повертається на чоловічий голос.

- Доброго дня! Мій син, - змахує рукою в мою сторону, - почув крик за парканом та покликав мене на допомогу.

- Та він втік…- бурчить, як я зрозумів, дівчисько. П-ф-ф-ф! Ще й обурюється! Складаю руки на грудях і хочу заперечувати. Я зовсім не боягуз!

- Джмелику, що трапилося? – чоловік долає відстань до бруднулі в кілька кроків, витягує її під руки з рову і ставить на тверду землю.

- Застяргла, - знизує плечима, ніби з нею таке щодня трапляється.

- Знову? Доню, я ж просив більше не ходити сюди після дощу! Де твоє взуття?

- Нема.

- Я чітко пам'ятаю, що ти виходила в нових босоніжках, бо з попередньої пари лишилася одна після того, як ти намагалася збити нею волана з груші, а поптрапила в лелече гніздо, - тато чомусь прикриває рот рукою. Мабуть, від шоку. Але хіба від шоку так трясуться плечі?

- Вони загубилися. В рівчаку, - розводить руки в сторони, наче це так очевидно, - засмоктала аморальна рідина, - знову не розумію.

- Аномальна[3]. Твоя мама шию мені скрутить! – чоловік хапається за голову, а тато починає голосно реготати.Чому йому смішно?

- Вибачте, ви, мабуть, наші нові сусіди? - повертає голову до тата. - Я Влас, - хоче простягнути руку, але помічає, що вона брудна і починає опускати, але тато її перехоплює та все-одно тисне.

- Приємно познайомитися, сусіди, - підморгує …дівчинці. – Сергій. А це мій син – Олег.

   Батько кличе мене помахом руки. Я вже трохи сміливіше підступаю ближче, бо там не відьма і не болотяне чудовисько, а просто бруднуля.

- Раді знайомству, - каже дядько Влас. – Дякую, що прийшли на допомогу моїй нещасниці. До речі, ця замазура – Олеся, моя молодша донька.

   Олеся. Подумки повторюю. Наші імена однаково починаються. Кидаю на неї обережний погляд, поки усі разом підіймаємося пагорбом, та знову наштовхуюсь на моторошні очі, що світяться на замурзаному обличчі... Мурашки спиною побігли. Болото почало підсихати і тріскатися на її лобі та щоках, як земля на озері в Африці, коли воно висихає. Точнісінько, як показувала вчителька. Мабуть, дивлюся на неї надто довго, бо вона показує мені язик. Відвертаюся та йду далі.

-Ей,  Олежику, - здивовано повертаю голову до джерела звуку, - я вмиюся і вийду. Маю класний самоскид. Вириємо кар’єр в пісочниці, - говорить якось надто гучно та швидко, тоді повертає голову до свого тата. – Татку, винесеш нам відро води?

- Якщо вся вода з башти не піде на те, щоб тебе відмити. Сергію, Олеже, радий був знайомству. Побачимося!

- Навзаєм.

   Виявляється, наші нові сусіди живуть у будинку навпроти.

- Кумедна дівчинка, - хмикає тато, - здається, вона твого віку. Можливо, подружитеся.

- Вона дивна.

- Диваки – найкращі друзі, з ними ніколи не сумно. Варто знайти свого дивавка і кожен день перетвориться на диво.

***

    Після обіду тато дозволив вийти знову на вулицю, але з умовою: ні за яких обставин не йти за паркан, спершу кликати його.

   - Олежику, кавун будеш? – голос лунав десь зверху. Піднімаю голову, але з вікна другого поверху сусіднього будинку встигаю помітити лише її волосся, темне та блискуче. Відповісти не встигаю.

   Я повертаюся до роботи над своїм тунелем. Пісок підсох, рити стало важче, бо він розсипається.

- Тримай, - лунає за спиною. Обертаюся.

   Переді мною стояла зовсім не болотяна відьма, а гарненька дівчинка у блакитному сарафані з білими квіточками. Розплетена і боса. Темне блискуче волосся діставало до пояса. У руках дві скибки кавуна. Її очі світитися жовтим не припинили, але ластовиння на носі робило її дуже милою. Не знаю навіщо, але я почав його рахувати. Нарахував дванадцять цяток.

- Ну, бери! – каже нетерпляче та встромляє мені в руки один шматок і одночасно вгризається у свій. Сік потік по її ліктях та капав на низ сарафану, але їй, схоже, було байдуже.

- Ем.. у мене руки брудні після піску…- було якось ніяково, щось, наче, ворушилося в животі і горіли щоки.

- То витри об шорти, - я мало не впускаю скибку в пісок.

1 ... 8 9 10 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аномальні рідини, Наталія Ольшевська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аномальні рідини, Наталія Ольшевська"