Читати книгу - "Максимальне потрапляння, Ганна Калина"

Розділ 6

— Отже, багато світів, — підсумувала я, складаючи руки на колінах.
Данило сидів на софі біля вікна, я в кріслі біля столика. Професор із Кешкою кудись змилися. Я продовжувала бісити рудого чотириокого голими ногами. Він мене дратував окулярами.
— Більше, ніж ви можете уявити, — погодився Лужанський.
- Круто! То у мене є двійник? - Зраділа я.
Я слідувала тим уявленням про паралельні світи, про які нам твердило кіно та жовта преса.
— Не всі світи відображення один одного, — спокійно пояснив Данило, — більшість із них самостійні та унікальні. Такі, як ми, не мають двійників в інших світах. У цьому наша особливість. Ми не полярні. Тому нас і вибивають… Наше біополе є унікальним і ми не порушуємо енергетичне поле іншого світу. Два однополярні об’єкти рано чи пізно увійдуть у резонанс один з одним і це призведе до тріщини матерії. Тріщини породжують розриви, а розриви…
Від цієї лекції у мене навіть голова закружляла. Світи, тріщини... матерія. Мені б хоч із обов’язками розібратися. А все інше вивчу… я геть до іспиту книжку всю зазубрила за ніч!
- Ясно, ми, так би мовити, ексклюзив, - підсумувала я, - З необмеженим спектром зобов’язань.
- Правильно.- погодився рудий.
 І як у цієї рудої оглоблі виходить виглядати майже лордом, що сидить на прийомі? Сидить увесь такий начебто розслаблений, але зібраний. Нога на ногу, рука на підлокітнику. Як для фотосесії позує. А я тільки й роблю, що проклинаю шовк, що ковзає то з плеча, то з колін.
— І стражі є в інших світах? - Знову поправляючи воріт халата, уточнила я.
- Так. У всіх, – кивнув головою Данило.
- Ясно. А які вони?
— Світи чи стражі?
Вперше за весь час нашого «знайомства» я помітила у цьому хлопцеві відблиск емоцій. Навіть на секунду по тонких губах ковзнула тінь посмішки. І знову насупився. Бровки під кутом… губки ниточкою. Ботанік.
- Всі. І хранителі і світи, – махнула я рукою, – оголосіть весь список.
У відповідь пильний погляд та кокетливий блиск окулярів пана Лужанського. Бука.
— Ви читали казки? – посміхнувся рудий.
Та гаразд! Чи може він посміхатися?
— Ага, вчора ось тільки «Дюймовочку» перечитувала, – хихикнула я.
— Раджу не крутитися й освіжити прочитаний матеріал. Бо дюймовочки, єдинороги та інша нісенітниця — наші клієнти.
- Що?
Я думала він жартує. Жартують навіть із такими кам’яними мордами…
— Ось поки грані не охороняли, то зі світу у світ тинялися всі кому не ліньки. Усі казкові герої лазили до іншого світу. До вашого, точніше. Звідси казки, легенди та забобони.
Ні. Нее жартує. З глузду з’їхати можна! Казки реальні ... Реальні навіть:
— І бабка Яга не вигадка?
— Цей хранитель особливо нам зіпсував статистику.
Який несподіваний поворот та який раптовий факт. Я навіть перестала контролювати халатик і він відразу сповз із плеча, і поповз би далі, не злови я його там, де починалася б позначка «цензура».
— Вона що ж, охоронцем була? - Здивуванню моєму не було межі.
— Була, — ігноруючи мої спроби стриптизу, сказав Лужанський, — а ще торгувала контрабандою з інших світів. На той період із кадрами у нас були проблеми, корупція процвітала. Бабця хотіла збільшення в заробітку і влаштувала невеликий туристичний пропускний пункт. І ваші люди в інший світ за золотими яблуками лазили. І до вас єдинороги заходили.
– Стоп! А як же «ніхто й ніколи не може пройти…»
– Може. Я ж сказав, що це шкодить матерії. Не сказав, що ніхто не може потрапити до іншого світу. Але звичайній людині для цього потрібне певне місце, час або провідник.
Так, гаразд, я потім перетравлю цю інформацію. У мене багато часу. Випробувальний термін, стажування… Мене хвилювало інше:
- А Колобок? Він хто?
— Ось мука контрабандна і була, — зітхнув Данило, — Яга тоді накуролісили, ледве все виправили. Кощій як міг її вгамувати намагався. Навіть покликали місцевого принца. Коротше, бабку угомонили. Надбавку дали.
- І термін, - підсумувала я, - або вирок.
– Ні, у нас смертну кару не застосовують, – переконав мене Данило.
– Тільки різки та стояння у кутку на гречці? - підказала я.
Ні, ну а що? Я як можу розряджаю обстановку і прикрашаю нудну розмову ліричними відступами. Мені складно спокійно терпіти і Данила і халат. Тут чи гумор чи нецензурна лексика.
- Світлана, якщо ви так наполягаєте, для вас ми введемо окрему статтю тілесних покарань, - і диво! Мені посміхнулись.
Пан Лужанський (для мене Лажанський так веселіше) не просто скривився, а по-справжньому посміхнувся, навіть трохи подався вперед, спершись ліктями на коліна. Височений, він і лампочки без драбини вкручувати може. А я сиджу на стільці, наче пташка на жердинці.
– А Змій Горинич? - Не вгавала я.
- Нелегал. - спокійно пояснив рудий, - До заснування Ліги їх багато різними світами блукало. Вас не дивувало те, що в різних країнах описували схожі казкові істоти? Кордон потрібно стерегти з двох сторін. Тому Ягу й терпіли. У вашому світі тоді був непростий час, багатьох вартових вибили. Боротьба з язичництвом, суди над відьмами... Довелося чекати на зміну нашій бабусі.
— Тобто якщо наших потенційних вартових усіх укокошать, то у світі знову розпочнеться шалтай-болтай із Колобками?
— Майже… тільки не факт, що розважатися сюди прийдуть колобки та феї. Ну, ви бачили наслідки особливо буйних гульбищ.
- Ясно. А передати свої повноваження я можу комусь іншому? Ну, ви ж сказали, є інші.
— Після смерті можете… Вартовим стають після смерті попереднього.
— Ага, отже, без варіантів.
Хоч померти дадуть спокійно. Воскресати не будуть. Це не те що тішило, а вселяло надію, що колись цей балаган закінчиться.
- Без. Після смерті вашого вартового ми з професором намагалися контролювати межі з двох сторін. Ось у такий момент ви його й побачили. Вартові неполярні у своєму світі, але синхронізовані з вартовим зі світу сусіднього.
— То він мій напарник?
Данило трохи скривився, потім неохоче відповів:
- Не він. Владислав – ваш попередник, він був моїм напарником.
Погане передчуття з’явилося в мене. Ось цей рудий байдужий уламок скелі, який з чогось називають людиною, буде моїм напарником?
— Ваше перекошене щастям обличчя відбиває бурю моїх емоцій, — дивлячись мені в очі, промовив Данило.
Отже, наші з «Апельсинкою» почуття виявилися взаємними. Двобоко негативними! Тобто плюваків у спину на роботі мені було мало? Дякую тобі доля! Сволота ти безсовісна.
— Вашим навчанням також займуся я, як і інструктажем, — абсолютно байдуже промовив Данило.
І вказав мені на свій, дивного вигляду, браслет. На шкіряні шнурочки, сплетені в кіску, були нанизані металеві намистини. Три з кожної сторони від плоского диска в центрі.
- Це камертон, - пояснив Данило, - Цей пристрій створено не в нашому світі, його автори - фархаріани. Вони вигадали як перенаправити енергії особливих істот зі світів, щоб ті могли спокійно ходити зі світу у світ без втрат для біополя та граней. А також не втрачаючи сили. Ви відчули, як можуть виснажувати переходи. А у вартового немає часу на непритомність і відлежування в ліжку.
- А чому камертон?
— Ми небагато з живих істот, які перебувають у легкій розсинхронізації з матерією світів. Ми завжди трохи фонуємо, а камертон приводить наше біополе в резонанс з потрібним світом. Це допомагає просочитися крізь матерію та не пошкодити її.
— Виходить, усе збудовано на науці?
— Є раси, які можуть перетинати кордони світів без допомоги техніки… їм не пощастило ще сильніше.
- Чому?
— Ви бачили їхній світ, — невесело промовив Данило, — саме їхнє вміння ходити крізь грані і привело до їхнього світу стерв’ятників. Бажаний дар зробив цю расу нечисленною, приреченою все існування трястись за своє життя і жити в чужих світах на правах приживал.
- Ясно, а ця штука не привабить?
— У тому й річ, що для відкриття порталу потрібне певне місце, певний пристрій та певна жива істота з потрібними задатками. Просто так, хто схоче цю річ на руку не одягне і зі світу у світ не перейде. Лише левархтонець. Але з ними завжди було складно. Вся „магія“ процесу зав’язана саме на біополі істоти.
- Чому істоти, а не людину? ... А-а-а.
До мене доходило повільно. Тільки зараз я зрозуміла, чому Данило так «політкоректно» вимовляє ці слова. Значить, не у всіх світах живуть люди… І так стало цікаво. Так цікаво.
— Але це не означає, що інших способів перетнути межі світів немає, — добив Данило, — нелегали є завжди. Світи завжди перебувають у русі, іноді кордони змазуються, трапляються напливи одного світу на інший. Після численних нападів стабільність світів дедалі частіше порушується. Утворюються тріщини, розломи. Істот засмоктує в інші світи. У вашому світі є легенди про «гиблі місця» це розлами. Ці розлами не постійні, вони мігрують, відкриваються нові. Звідти лізе всяке, а ще туди лізуть усі цікаві. Ховаються в інших світах злочинці. Використовують для переміщення контрабандисти. Вони можуть мігрувати за рахунок спонтанних розломів, розшукуючи їх та використовуючи для переміщення. Це наша клієнтура. Подібні істоти порушують цілісність матерії. І їхнє переміщення рідко контрольовані. Це ризиковане, але прибуткове заняття. Камертони допомагають „охоронцям“ подорожувати без ризику для простору.
Я стомлено глянула у вікно, де знову побачила ворону, що сиділа на підвіконні. І ще одну. І… Данило простежив за моїм поглядом. Зітхнув.
– Ці птахи чують зміни біополя людини та місця. Ми фонуємо, фонять розломи. По воронах можна орієнтуватися.
– Тільки ворони?
– Так, і випереджаючи ваше запитання, не зрозуміло чому, – підсумував Данило. Все загадковіше та загадковіше життя навколо мене. Тепер я ще зобов’язана жити під птахом. А я ворон ще змалку боюся.
- Добре, а ось ще питання, - трохи прокашлявшись, промовила я, - ці Стерв’ятники, навіщо вони ось це все роблять? Вони не розуміють, що руйнують грані?
– Вони вважають, що будують новий світ. Без кордонів і з однією гілкою влади, – похмуро відповів рудий, – для них смерті мільйонів – це лише вимушена жертва. Ця інформація не для однієї розмови. Я й так завалив вас фактами.
- Все складно? - Прошепотіла я.
— У вас є я та Порфирій Сергійович. Ми допоможемо.
— І це ж не рахуючи Вселенського зла, що руйнує світи?
— Зате навчання буде веселим, — невесело посміхнувся Данило, — втягнетеся. Про те, що я й так уже ладно загрузла, я вирішила не думати. Якраз за вікном пропливав величезний дирижабль, і я з тугою подивилася на нього. Ще вчора я скиглила і плакала в подушку, просячи світ дати мені хоч трохи різноманітності в сірому житті ... На Светка! Дивись не захлинись! Слово «попадалово» заграло зовсім іншими фарбами.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍