Читати книгу - "Чужа секретарка, Олена Домова"

6

Ранок в Геннадія Зегера починався кепсько. Вже кілька днів з голови не йшла маленька білявка Катя. Вперше дівчина привернула його увагу, коли він їхав на роботу. Вона просто йшла вулицею, як сотні інших людей, але око зачепилося за попелясту красуню в чорному плащі. 

Вдруге він побачив її у вестибюлі Зегер-груп. Спершу Гена не впізнав її, бо дівчина вже була у сірому діловому костюмі, та увагу привернула срібляста потилиця прикрашена тугим пучком волосся. Виявилося, що дівчина також працює в компанії дядька. Норовиста мала не схотіла навіть слова сказати, але чоловік вирішив, що наступного разу вона точно погодиться на вечерю. 

І яким же сильним було його здивування, коли виявилося, що красуня хоче влаштуватися в його відділ? З такими зовнішніми даними вона точно розраховувала на прихильність племінника гендиректора компанії, тому якими б не були її здібності, Гена був готовий її взяти. Він щиро повірив, що це доля прислала йому таке чудо, і що тепер красуня точно нікуди від нього не дінеться. Та виявилося, що в дівчини з цього приводу була інша думка...

Найгірше було те, що він геть не пам'ятав жодних відомостей про неї. Лише ім'я - Катерина Віталіївна. Адже коли робив вигляд, що переглядає її документи, просто витріщався на фото в резюме.

І отримавши відкоша, ще цілий день ходив як у діжку опущений, і нічого не спитав у рекрутерки, що її прислала.

Та й що він міг зробити в тій ситуації? Знайти її за адресою, принести букет та щиро вибачитися? Що ж, звучить непогано. Але Зегер до такого ніколи не зійде. От якби вона сама прийшла...

- ...І от я зустрів її знову. І знову в стінах рідної компанії. Уявляєш?

- Ти впевнений, що це не якась підстава чи чийсь дурнуватий жарт? - Степан скривився та потер підборіддя і шию. Ситуація, яку описав друг, нагадувала поганеньку мильну оперу.

- Й гадки не маю, - чесно зізнався Гена та потягнув з чашки пекучий напій.

- Ну і хто її взяв?

- Й гадки не маю, але я йому заздрю, - прикро було визнавати таке, але з другом Гена завжди був відвертий.

- На якому поверсі, ти кажеш, її зустрів?

- На сьомому. Ми якраз їхали до Поліни.

- А, авжеж. То чому б тобі просто не пройтися тим поверхом і не перевірити? - запропонував Степан вирішення проблеми.

- Ще чого не вистачало, бігати та шукати якусь дівку. Тим паче після того, як вона мене відшила.

Не зрозуміло, чого більше було в другові: образи чи зацікавленості, але Степан знав Зерега як облупленого, тому не відступав.

- Але ж це тебе турбує? Ну, тобто ти ж її хочеш. Хіба ні?

- Так. Але без усієї цієї фігні. Я ж не якийсь там закоханий дурник. Це просто хімія між нами.

- Мені здається хімонуло тільки в тебе, - вставив кпин Стефко.

- Не кажи дурниць, - закотив очі Гена. - Вона точно збудилася, коли побачила,  який я гарячий у ліфті.

- У тебе якесь викривлене уявлення про жінок, - похитав головою його друг.

Втім з таким підґрунтям це й не дивно. Не ображений зовнішністю та ще й багатий племінник самогó просто потопав в жіночих пестощах. Жінки з легкістю пробачали зради за дорогі подарунки, але зображали пекельні пристрасть та ревнощі, через які готові були на все. В подробиці Степан не вдавався, але та ж сама Поліна сама запропонувала кохатися втрьох, коли Гена перемкнув увагу на якусь іншу дівчину.

Самого Степана зараз більше цікавила кар'єра, адже в нього не було багатого татка із зв'язками та прізвищем Зегер, тому стосунки хлопець заводив не так часто, як його велелюбний друг.

- Вона сама мене знайде, я впевнений. Жінці треба дати відчуття контролю над ситуацією, - запевнив друга Геннадій.

- Тут я, звісно, згоден, але це якщо вона тебе запам'ятала. Чесно, брате, з усього, що ти розповів, виходить, що вона повернута на кар'єрі й стосунками навіть з тобою готова знехтувати.

- Тут тобі, як трудоголіку, напевне, видніше, - почухав підборіддя Гена. - В такому разі дам їй погратися в бізнес-леді якийсь час, щоб потім стати ковтком свіжого повітря в сірій буденності.

- Не помічав, що ти романтик, - гмикнув Стефко.

Гена поглянув у вікно та не відповів. Який у біса романтик? Це так, до слова прийшлося. Настрій, незважаючи на прийняте рішення, кращим не став. І з цим треба було щось терміново робити.

"Треба працювати", - зрештою вирішив Гена та попрощався з другом.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍