Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Бінґо!

Пнувши тушку, щоб не проґавити нагороду, підбираю хабар, потім хапаю здобич за задні лапки і йду до місця «обстрілу». Коротке прицілювання, і черговий, ображений щур поспішає розібратися зі мною.

На цей раз вистачило двох ударів. Дається взнаки досвід. А, може, й навик прокачується?

Лут в інвентар, тушку в руку і на позицію.

На цей раз цілюся краще. Поки щурі зайняті пожиранням менш щасливих товаришів, хочу спробувати розібратися зі смугастим.

Кидок! Не влучив… Знову сірий.

Нічого. Раніше чи пізніше вдасться.

Розлютити пацюка вдалося лише через два кидки... Зате відразу найбільшого. П'ятого рівня.

Вкладаю в удар всю силу, але пасюк навіть не сповільнюється. З розбігу стрибає мені на груди і збиває з ніг. Не скажу, що чекав чогось такого, але ножа виставити встиг. Разом валимося на підлогу. Пасюк тягнеться зубами до горла, а я намагаюся відштовхнути його, утримуючи однією рукою руків’я ножа, а іншою луплю кулаком по морді.

Якоїсь миті пацюк відстрибує, тягнучи в собі ніж, і я схоплююся на ноги зовсім беззбройний. Залізка лежить поряд, але зрозуміло, що часу нахилитися за нею противник не дасть. Трясця, не з голими кулаками ж на нього кидатися?

У розпачі вихоплюю з інвентарю чергову тушку і б'ю по вишкіреній морді. Від несподіванки смугаста тварюка задкує. Кидаю в нього імпровізований снаряд, і поки пацюк люто терзає труп колишнього родича, нахиляюся і підхоплюю залізяку.

Тепер інша річ. Тепер поговоримо. Крок уперед, удар… Ще удар…

Пасюк знову стрибає, але на цей раз я готовий. Виставляю прут перед собою, і коли зуби стискаються на ньому, випускаю з рук і хапаюся за ніж. Ривок — і він у мене. Короткий помах, і лезо встромляється в очницю. Удар кулаком по ручці, і зброя залазить на всю довжину клинка. Пасюк видає хрипкий стогін і валитися на бік. Підстрибую і обома ногами опускаюсь йому на голову. Хрускіт... Все... добив.

«Отриманий досвід — 100»

Ого! Якщо я хоч щось розумію, за таку тварюку повинні нагородити особливо. Жаль, тепер не видно, скільки в нього було здоров'я… Ну?

«Отримано нагороду — 25 мідних монет. «Модифікатор II». 1 щуряча тушка»

Не зрозумів? Ні, по грошах дуже непогано, а що це за фігня? Якийсь шестигранник з незрозумілим гравіюванням на лицьовій стороні і чимось на зразок присоски на реверсі. Підношу ближче до очей:

«Модифікатор 2-го рівня. Покращує будь-який ігровий предмет на два рівні. Спосіб використання — прикласти та натиснути. Ціна продажу — 2 золоті кредити»

Скільки?!

Я навіть головою помотав, не вірячи прочитаному. 2 золоті?! 200 срібних! 20 000 мідяків! З глузду з'їхати. У свої найщасливіші місяці я міг розраховувати на 25-30 мідних монет. У середньому, за рік набігало до трьох сотень. А тут якась незрозуміла штучка, розміром із сірникову коробку вартує, як увесь мій дохід більш як за 40 років! Збожеволіти можна!.. Продати комусь, хто на цьому розуміється, і можна років на двадцять відкупитися від здачі крові, а за суму, що залишиться, ще й влаштуватися на хорошу роботу. На кшталт вантажника у продуктовому. А якщо пощастить, то й санітаром на станцію переливання. Що автоматично означає безбідне життя, чисте житло в уцілілому будинку з опаленням, халявне бухло і найапетитніші дівчата.

Оце я пополював! Дві години — і все майбутнє життя в алмазах. А що буде, якщо на цьому не зупинятись? Продовжувати полювання. Вбити ще сто, двісті, триста щурів? Їх під містом не один десяток тисяч. Якщо не мільйон! І якщо хоча б кожний сотий смугастий пасюк? Нене рідна… У голові не вміщається… Тисячі золотих кредитів. Ось так просто під ногами у всіх. І ніхто про це навіть не здогадується. Тільки я! Тільки мені…

Стоп! Якщо я банально не поїхав мізками, то це не саме по собі, а результат останньої розмови та отриманого інтерфейсу… Коли я валявся вичавленою ганчіркою, а невідомий хмир намагався мені щось втлумачити про спасіння людства… От халепа! Знав би, що так обернеться, хоч щось би постарався запам'ятати. Погано вийшло. Мені такий бонус оформили, а я поняття не маю, ні хто той добрий фей, ні чим маю віддячити…

Втім, усе не так сумно. Навряд чи мужик, який запхав мені всю цю хрінь у голову, не знав, що я зможу загрібати такі бабки. А якщо знав, то раніше чи пізніше прийде за розрахунком. Я досить дорослий, щоб розуміти, що безкоштовних тістечок немає. Платити доведеться по-любому. А це означає, що в моїх інтересах, до цього візиту, нахапати побільше грошей. Щоб було з чого відстебнути його частку. Таку, щоб усі питання разом закрити.

Задумавшись, не помітив, як з-за рогу висунувся щур, а наступної миті ще одна смугаста тварюка спробувало збити мене з ніг. Машинально виставивши руки перед собою, спробував захистити горло. Не випускаючи з однієї руки модифікатор, а з іншої залізяку.

Поштовх. Валимося на підлогу. Вага тварюки притискає мої руки до грудей, а потім пацюк вищить і відскакує.

Зриваюся на ноги і якусь мить зі здивуванням витріщаюсь на залізну палицю, що закінчується сталевою кулею, усіяну гострими, десятисантиметровими гостряками. Яку я тримаю в руці.

Довго розглядати обновку пацюк часу не дав. Поштовх, стрибок — і він знову летить, цілячись зубами в горло. Машинально відмахуюсь... писк, і пацюк валитися бездиханним трупом.