Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

От тепер він і справді втиснув її у стіну. Не так тілом, як поглядом. Підійшов дуже близько, лишаючи між ними кілька сантиметрів. Ясмін здавалося, що ще трішечки й відчує вібрацію простору від напруги.

Поклала долоні йому на груди, збираючись відштовхнути, та відчула, як скажено бʼється серце хлопця. Тканина простої білої футболки не змогла врятувати Ясмін від жару гарячого тіла. Здавалось, що той жар повзе до неї крізь пальці й запалює її власне тіло, випалює розумні думки.

Стас схилив голову і ковтав повітря десь над її волоссям. Відчувала важкий подих на чолі й біля вуха.

Натиснула на міцні груди, аби врешті відштовхнути, та це запустило неочікувану реакцію.

Стас одним швидким рухом згріб її руки й затиснув високо над головою. Тіло вигнулось і притиснулось до його тіла. Друга рука хлопця безцеремонно підтягнула край спіднички, аби доторкнутися до ноги трохи вище коліна, стиснути пальцями стегно й закинути ту тремтливу ніжку на своє стегно, втискаючись пахом. Колготки мало рятували від доторків нахабних пальців. А від згубних емоцій не рятували зовсім.

Ясмін пливла на хвилях хвилювання, жару і бажання відчувати своє тіло ще глибше. Коли Стас доторкався до неї, відчувала чи не кожну клітинку, а що буде, якщо він не просто затисне її у закутку, а по-справжньому зробить своєю? Вперше задумалась про це серйозно.

Ясмін не пручалася. Нащо? Якщо не розуміла, чого ж насправді хоче… Але і сама не горнулася до парубка, бо ж і справді заплуталася.

Стас не цілував її як тоді. Міцно притискався, погладжував великим пальцем ніжку, дивився, як важко підіймаються її груди, задіваючи при цьому його груди, хрипко дихав біля вушка. Але не цілував. А хотілося б аби поцілував? Мабуть, так.

— Експеримент… — прошепотіла ледь чутно, й повернула до хлопця голову, підіймаючи підборіддя. Тернулася щокою об трохи колючу щоку й притулилася губами до кутика його губ.

Пряний запах трохи спітнілого тіла, гаряче дихання, що без дозволу прослизало крізь ледь прочинені губи, руки, що безцеремонно й міцно тримали не лише тіло, а й душу. Було гаряче, вогко, бентежно і трохи дискомфортно.

А коли хлопець підтягнув її вище, аби притиснутися міцніше, й піймав її вуста, думки й зовсім розчинилися під натиском його губ.

Цього разу поцілунки геть не були невинними. Як і обережними. Стас одразу спробував її на смак язиком, а тоді не давав відвернутися, доки глибоко вивчав її рот.

Що руки вільні зрозуміла лише, коли вони безвільно впали на чоловічі плечі.

Коли Стас відсторонився Ясмін відчула, як сильно тремтить під його чорним поглядом. Здавалося ще трішки й побачить у його очах справжніх демонів.

Думала відпустить, але парубок потягнувся рукою до її блузки й повільно розстібнув верхній ґудзик.

Серце підскочило до горла й шалено застукотіло, заважаючи нормально вдихнути. Він що, хоче її роздягнути? На таке вона згоди точно не давала!

Та слова застрягли в горлянці, коли розстібнув ще один ґудзик.

Спіймала рукою його руку, аби зупинити, та геть слабкою була її спроба, бо тіло ніяк не хотіло слухатися.

— Стасе…

— Чшшш…

Пальці парубка потягнули в сторону воріт блузки й це було інтимніше ніж усе, що він робив до цього.

Під блузкою, як хороша дівчинка, Ясмін носила майку. Хлопець потягнув донизу еластичну тканину, відкриваючи погляду двієчку у простому білому ліфчику.

Стас обережно поклав долоню поверх ліфчика й ледь відчутно провів великим пальцем по голій шкірі, на якій одразу виступили сироти. Сіпнулася. Його ніжність пекла шкіру більше за грубість.

— Тихіше, Ясмін. Тихіше… Я нічого тобі не зроблю.

Приємний голос хлопця набув незнайомих хрипких ноток. А до Ясмін нарешті прийшло усвідомлення ЧИМ вона тут займається і з КИМ.

Вислизнула з міцних рук. Дозволив. А якби не пустив? Послала б до біса раз і назавжди!

Окуляри зʼїхали в сторону і в першу чергу поправила їх, а тоді вже блузку. Бо відкриті очі відчувалися вразливіше, за відкрите тіло. Їй би втікати з цього закутку, а вона намагається віднайти втрачену рівновагу в перекрученій спідничці…

— Ти так само мене хочеш, як і я тебе, Ясмін. Хіба ні?

Стас загородив собою вихід, ніби волю її обмежив, та це було не так. Навіть у такому маленькому закутку було багато простору. Достатньо багато, аби втратити в ньому себе. Цього Ясмін боялася найбільше.

— Знаєш, Стасе, я не готова про це… зараз. Поговоримо коли повернешся.

Хотілося б прошмигнути повз непомітною тінню і зібрати себе заново з тих частин, на які він кілька хвилин тому розпатлав душу, та не можна так. Не з ним! Бо знову відчує себе хижаком і паде на слід жертви. А Ясмін ким завгодно могла б дозволити собі бути, тільки не жертвою. Тому прямо дивилася в очі, аж доки хлопець відступив у бік.

— Я чекатиму, Ясмін! — кинув їй вдогін, коли набирала швидкості, аби чимдуж зникнути з поля зору. — І не забудь видалити мене з чорного списку!