Читати книгу - "( Не ) закохані, Наталія Косенко"

У дні 24 години, а це 1 440 хвилин або 86 400 секунд. Три дні — це 72 години, або 4 320 хвилин, або 259 200 секунд.

Ясмін заспокоювала себе числами, інколи рахувала хвилини аби відчути, як вповільнюється час, а з ним і серцебиття. Бо думки про Стаса неслися в голові, мов на перегонах. Досі відчувала в роті його язик і мурахи в тому місці, де пальці торкалися голої шкіри. Це бентежило.

Рука вкотре зависла над телефоном з чорним списком і єдиним контактом у ньому. Видалити, чи ні? А що, як не видалить? А що як йому треба буде звʼязатися з нею, як зі старостою групи? То повідомить через Ліну! Чи може через Аню. Чи через Діану. А з Настею він ніби всього кілька місяців тому…

Не витримала. Сховала телефон й пішла вмиватися холодною водою.

Кінець року скоро. Купа лабораторних, курсових, дипломних. Підготувати, відксерити, перевірити, рознести викладачам, розібратися з відвідуваністю, переписати залиті кавою сторінки з журналу другокурсників… Роботи купа, а вона не може сконцентруватися через якогось бабія! Хоч і доволі привабливого…

Підходив Олег. Йому було досі не зручно, та він все ж запросив на каву у студентське кафе, аби замʼяти ту негарну ситуацію з танцями. Винен був не він, а перепрошує він. Хороший все ж парубок!

О шостій замикала кабінет і думала. Вертіла ключ в замку і так само зачинялася на кілька засувів зсередини.

Все це мало б бути просто. Випадковий поцілунок мав залишитися випадковим. Всього лише приємним спогадом. Для неї. А для Стаса і того менше. Чому ж усе так обернулося? Ну чому?

Вдома все ж видалила контакт з чорного списку. Розум узяв гору. Як-не-як, а їм вчитися ще три місяці разом. Було б дивно ігнорувати хлопця. А Ясмін не хотіла бути дивною.

Заварила чашку ароматної кави, сіла за кутик столу біля вікна й розгорнула записник. Поряд поклала дві однакові сині ручки. Вистачило б і однієї, та не любила сюрпризів, а тому завжди перестраховувалася.

За і проти. Колонка «ПРОТИ» наповнилася одразу. Від пліток, до незручності потім навчатися разом. Втрата рівноваги, авторитету, розбите серце… хоча до чого там серце? Ясмін не була закоханою! Це вона теж вписала в колонку. Туди ж пішли і її найбільші страхи. А що, як вона стане такою, як матір? Аж бридкі мурахи покрили шкіру…

Колонка «ЗА» пустувала добрих десять хвилин, аж поки нетвердою рукою вписала одне єдине речення: «Мені могло б сподобатися».

І за тією однією думкою сховалися десятки інших. Як це могло б бути? З ним…

Кава охолола та щипала гірчинкою язика, коли телефон дзенькнув вхідним повідомленням.

«Паскудний був день. Холодний і дуже довгий. Я виграв бій, але сконцентруватися не міг. Через це пропустив кілька ударів. Та мене гріє те, що ти думаєш про мене, Ясмін.»

Намагалася пригадати чи завжди Стас був таким самовпевненим бовдуром. Завжди! Це не тішило. Та вирішила відповісти, аби хлопець не подумав, що і досі лякає її, і через це має надмірну владу.

«Звичайно я думаю про тебе, Кириленко. Вже розвісила плакати з твоїм обличчям по кімнаті й набила тату з твоїм імʼям.»

Ясмін і раніше випускала колючки, коли не знала як правильно себе повести в ситуації, яка бентежила, та не любила цього робити. Бо то завжди означало, що стояти рівно на ґрунті впевненості у собі не виходить.

«Хм… то ти і такою можеш бути, Ясмін?»

Вона могла бути різною, та рідко собі дозволяла, бо надто багато було перед очима картинок з людиною, яка дозволяла собі усе.

Довго не відповідала, ганяючи чорний гіркий напій по дну чашки. Такий же чорний, як і один настирливий погляд… У грудях від згадки закололо. Чому він так бентежить її? Навіть на відстані… Провела пальцями по ніжній шкірі над ліфчиком. Точнісінько там… Якщо так гаряче лише від згадки, то що буде, якщо повторити?

Сумніви кружляли над головою, ніби шуліки. Їй хотілося… О так! Їй хотілося спробувати. Бо ж ще ніколи не почувала себе такою живою, як в обіймах Стаса. Але досі не могла повірити, що він хоче саме її. Не могла зрозуміти бажань хлопця. Бо ж їй далеко до красунь, котрі біля нього крутяться. Та й один одного чотири роки не помічали, то що змінилося? Хіба міг один маленький поцілуночок так круто поплутати стежки? Мало бути щось ще, хіба ні? Може парі, чи дурний жарт?

«Я не граю з тобою, Ясмін. Просто не можу припинити про тебе думати. Той перший поцілунок в мені щось пробудив. Я помішався на тобі, Ясмін. Просто подумай про це до пʼятниці, добре? Я більше не писатиму, але зустрінемося ввечері й поговоримо. До пʼятниці.»

Лишилося ще 48 годин, або 2 880 хвилин, або 172 800 секунд на роздуми. Бо в пʼятницю, приблизно о цій же порі їй думати більше ніхто не дасть. Знала це, але абсолютно не знала, що з цим робити.