Читати книгу - "Скривавлена зоря, Axolotl"

Глава 4. "Той, хто змінює долю"

Вода в криниці розкололася, і тіні розлетілися в різні боки, немов хтось розірвав тканину світу. Бальдр відчув, як його серце забилося сильніше—це був момент, коли щось незворотне відбулося.

Локі мовчки спостерігав, його очі блищали в сутінках.

Норни стояли непорушно, але навіть вони здавалися… здивованими.

— Ви не чекали цього, так? — Бальдр кинув на них пильний погляд.

Середня з них повільно видихнула, ніби зважувала, що сказати.

— Доля рідко змінюється. Але ти…

— Ти її ламаєш, — завершила ліва Норна.

Бальдр глянув на тріснуту криницю.

Вона більше не відображала ні майбутнього, ні минулого. Вона просто була темною, мов ніч без зірок.

— Що це означає? — запитав він.

Права Норна опустила голову.

— Що тепер усе піде не за планом.

Локі тихо засміявся.

— О, я люблю такі моменти.

Бальдр не звертав уваги на його тон.

— І що далі?

Середня Норна підняла на нього погляд.

— Тепер тобі доведеться самому це дізнатися.

Вода в криниці ще раз здригнулася.

А потім усе навколо почало змінюватися.

Світ розпливався.

Туман навколо криниці став густішим, ніби сама реальність не могла вирішити, чи має вона існувати далі. Кам’яний майданчик під ногами Бальдра здригнувся, а повітря зробилося важким, як перед грозою.

— Що відбувається? — запитав він, обертаючись до Норн.

— Ти створив розлом, — відповіла середня з жінок.

— І тепер світ намагається вирішити, що з цим робити, — додала ліва.

Локі схрестив руки на грудях і хмикнув.

— Отже, він зламав долю… і тепер доля намагається зламати його.

Бальдр не знав, чи це було жартом.

Бо земля під його ногами справді почала тріщати.

Камені розходилися, відкриваючи щось під ними—темряву, безодню, простір, що не мав меж.

— Це випробування? — запитав він.

— Це наслідок, — права Норна зробила крок назад.

— Ти хочеш знати, що станеться, коли ти підеш іншим шляхом? — додала середня.

— Доведеться побачити це на власні очі, — завершила ліва.

Бальдр міцніше стиснув кулаки.

— Добре.

— Добре? — перепитав Локі, піднімаючи брову.

— Я не боюся.

Він зробив крок уперед.

І світ під ним провалився.

Бальдр падав.

Темрява поглинала його, але цього разу це не був сон і не було відчуття безпомічності. Він не кричав, не намагався чинити опір.

Він просто падав — і чекав, що буде далі.

Навколо нього почали з’являтися спалахи світла, як розірвані уривки реальності.

Ось він бачить себе — стоїть серед руїн, меч у руках, кров стікає по лезу.

Ось Локі, що дивиться на нього з тіней, його очі світяться від очікування.

Ось він сам — але не той, кого він знає. В його очах немає світла. Його обличчя холодне, байдужне.

Це майбутнє?

Бальдр заплющив очі, намагаючись зосередитися.

Якщо доля справді тріснула, він повинен зрозуміти, що робити далі.

Темрява згущувалася, а голоси лунали звідусіль.

— Він змінює все.

— Він не мав піти цим шляхом.

— Що тепер робити?

Бальдр розплющив очі.

Попереду щось наближалося — велетенські двері, вирізьблені з чорного каменю, оповиті рунами, які він не впізнавав.

Ворота?

Вони прочинялися.

Бальдр полетів просто в них.

Бальдр не встиг навіть зреагувати—його просто затягло крізь чорні ворота.

Він очікував чергової безодні, нескінченної темряви, чи, можливо, нового падіння.

Але натомість…

Він опинився серед руїн.

Повітря було наповнене попелом, небо — важке й застигле, як перед бурею. Навколо здіймалися колись величні колони, що тепер були зламані й покриті тріщинами.

Бальдр піднявся на ноги, озираючись.

Він не знав цього місця.

Але водночас… щось у ньому було знайоме.

— О, ось це цікаво, — пролунав знайомий голос.

Бальдр обернувся.

Локі стояв поруч, схрестивши руки на грудях, і з виглядом людини, що абсолютно не здивована подіями.

— Ти теж тут? — Бальдр звузив очі.

— А як же? Я не міг дозволити тобі впасти кудись у невідоме без мене, — Локі посміхнувся. — Це ж було б нечесно.

Бальдр відвернувся, знову оглядаючи руїни.

— Де ми?

Локі на секунду задумався, перш ніж відповісти:

— У місці, що не мало більше існувати.

Бальдр кинув на нього гострий погляд.

— Що це означає?

Локі зітхнув, підійшов до найближчої зламаної колони й доторкнувся до її поверхні.

— Це місто, яке стерли з історії.

— Хто стер?

Локі обернувся до нього, його усмішка стала тоншою.

— Боги.

Бальдр напружився.

— Чому?

Локі відповів не одразу.

Він подивився на нього так, ніби оцінював, чи варто взагалі казати правду.

А потім відповів:

— Бо тут почалася війна, яка ще не закінчилася.

І саме в цей момент щось у руїнах заворушилося.

Бальдр миттєво зреагував, його рука лягла на руків’я меча.

Щось рухалося між зруйнованими колонами—тихо, обережно, але не приховано. Немов те, що було в цих руїнах, не боялося показати свою присутність.

Локі, навпаки, здавався цілком спокійним.

— О, здається, нас помітили, — промовив він, ніби це була звичайна розмова.

— Хто вони? — Бальдр не відводив погляду від тіней.

Локі зробив кілька неквапливих кроків уперед.

— Називати їх «кимось» не зовсім правильно.

— Поясни.

Локі зітхнув.

— Це залишки. Відлуння тих, хто колись тут жив.

Бальдр стиснув щелепи.

— Ти хочеш сказати, що вони мертві?

Локі обернувся до нього з тією самою усмішкою, яка завжди означала: «Все складніше, ніж тобі здається».

— Вони мали б бути мертвими.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍