Читати книгу - "Забута, Галіція Мідвест"

Розділ 6. Вечорниці.

За дверима примарного готельного номера почулося обережне шурхотіння. Сара рвучко наблизилася до дверей, але не встигла нічого зробити, бо перед нею нізвідки зʼявився великий паперовий пакунок, і повітря наповнилося запахами домашньої їжі. Роздратована, Сара підхопила важкий клунок, прислухаючись до знущального гиготіння привидів за дверима.  
— Негайно припиніть ці витівки! — обурливо вигукнула вона і тупнула ногою. За дверима кімнати знову почулися приглушені смішки, і хтось миттєво вихопив із сариних рук паперовий пакет з їжею, який спочатку наче розчинився у повітрі, а потім ще й просочився через двері. Сара зойкнула, не тямлячи себе від такого нахабства привидів.  
— Облиш! — почула вона мавчиний голос за спиною. — Вони просто розважаються.  
— Ще не вистачало, щоб якісь безтілесні істоти брали мене на глум! — Сара ніяк не могла втамувати своє роздратування.  
— Але оселедцевий привид форшмака, який мандрує через стіни і дражнить своїм рибним запахом голодних гостей, — це справді смішно! — розреготалася Соломія, хвацько підхопивши паперовий пакет, який знову зʼявився у повітрі. — Дякую за доставку! — Соломія жартівливо присіла у реверансі. Вона підійшла до спантеличеної Сари і урочисто вручила їй літаючий пакет з їжею. Сміх за дверима стих, і Сара з захватом подивилася на Соломію, забувши про їхні витівки.  
— Боже мій! — вона притисла обидві руки до грудей. — Ти ж справжнісінька Лісова Королева! Тобі неймовірно личить такий колір! — Сара милувалася Соломією, яка наважилася вбрати зручну осінню сукню кольору кори дуба, яку їй начаклувала Сара. Сукня була дуже приємною на дотик. Мʼяка матерія дбайливо огортала тіло мавки і тішила наявністю двох глибоких кишень. Шви сукні були оздоблені мініатюрними вишивками вивірок, які тонкими смужками  бігли одна за одною зверху донизу сукні. Соломія зачесала пишне руде волосся на один бік, а також взула зелені черевички на низьких підборах, оздоблених великими круглими ґудзиками з обидвох сторін.  
— Ой, ну, ти вже вгодила мені, подруго! — Соломія дзигою крутилася у різні боки перед Сарою. — Ходімо накривати стіл, бо я вже не можу дочекатися, коли нарешті побачу Галю і познайомлюся з Меріголд. І я так зголодніла!  
Сара ніжно посміхнулася подрузі. Затамувавши подих, вона насолоджувалася гарним настроєм своєї зазвичай серйозної та завжди зосередженої подруги. Непрохані сльози набігли на очі чаклунці, і Сара швидко кліпнула, хвилюючись, що зіпсує цей ностальгічний момент трепетної легкості. 
— Ходімо, відведемо Мотрю у її бронзових шатах до столу, — запропонувала вона і, підхопивши паперовий пакет з їжею, рушила до кухні.  
Жінки допомогли Мотрі зручно вмоститися на одній з кушеток перед дзеркалами. Сара швидко розклала страви  у срібні тарелі. У кімнаті смачно запахло домашньою їжею. Завдяки Сариним старанням на столі зʼявилися пляшки з червоним та білим вином і пляшка контабасу, яку чаклунці вдалося роздобути завдяки її звʼязкам у Світі Людей. А справжньою окрасою багатого столу став славетний бичківський медяник, вкритий геометричними кольоровими візерунками, який Сара урочисто розташувала посередині, посунувши вбік макітру з тлустими варениками, замовленими Галею.  

Настінний годинник урочисто пробив девʼяту годину вечора, і одне з дзеркал, навпроти якого сиділи три жінки, замерехтіло сріблястим сяйвом. За мить у ньому зʼявилася невиразна висока постать, яка поволі набирала чіткості, аж поки жінки не побачили силует Марусі, яка тримала велику металеву тацю в руках.  
— Вітання, чарівні жінки, — промовила Меріголд, — сподіваюся, я не запізнилася і дотрималася сариного дрес-коду. Вона грайливо хитнула головою, і у її волоссі запломеніли низки різнокольорових мальв, майстерно вплетених у зачіску. Струнку фігуру Марусі підкреслював темно-зелений брючний костюм. На столі зʼявилася величезна таця з шотландськими вустрицями, додавши до квітково-рибного запаху солену свіжість морських хвиль.  
— Доброго вечора! — Сара та Соломія з захопленням відверто роздивлялися Марусю. Сара намагалася приховати домішки заздрощів та прискіпливості за широкою посмішкою.  
Інше дзеркало також невиразно замерехтіло і відповіло насмішкуватим голосом Галини:  
— Ми з Землі Предків!
Коли мерехтіння припинилося, Соломія не могла відвести очей від побаченого, а Сара тихо зойкнула. Мотря нерухомо сиділа перед дзеркалами, як справжня мімеса, без жодного руху.  
— Вибачте, з дрескодом не склалося, — намагалася пожартувати Галя, привітно помахавши подругам дужою вовчою лапою, — я так за вами скучила! — додала вона.  
Соломія першою порушила несподівану тишу.  
— Як у тебе справи? — якомога буденнішим голосом запитала вона.  
— Та ось такі от несподівані перетворення, як бачиш! — вигукнула Галя, намагаючись скласти докупи неслухняні крила.  
— Крила в тебе неймовірні, — додала шокована Сара.  
— Я бачу, що я не одна вирядилася на Геловін, — зауважила Галя і кивнула головою у бік Мотрі.  
— Дівчата, давайте познайомимося, перекусимо і випʼємо, а потім перейдемо до справ, — втрутилася Маруся.  
Жінки підняли келихи з вином, і Сара урочисто оголосила:  
— За знайомство!  
Пригубивши вино, жінки наперебій загомоніли, розхвалюючи наїдки з Єрусалим кафе і смакуючи ніжні, солоні вустриці. Соломіїні та Сарині смартфони замерехтіли сповіщеннями про повітряну тривогу. Почувши це, Маруся співчутливо зітхнула, а Галя тихо загарчала.  
— Треба йти у схованку, — несподівано оголосила Мотря.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍