Читати книгу - "Мовчазний граф, Ірина Скрипник"

Я опустила очі на поводдя, намагаючись знайти в його словах прихований сенс. Вони звучали водночас красиво і болісно. Уявлення, що він так легко міг би відмовитися від мене, чомусь залишило в душі неприємний осад.  

Ми поїхали вперед мовчки. Напруга між нами відчувалася навіть у тиші, яка витала довкола. Я ковтнула повітря, намагаючись зібратися з думками, і раптом, сама не розуміючи, що штовхнуло мене на це, запитала:  

— А що, як я взагалі не хочу виходити заміж? Що, як я вирішила присвятити своє життя справі мого батька?  

Його плечі помітно напружилися. Граф мовчки відвів погляд вперед, ніби там, у горизонті, шукав правильну відповідь. Мої слова, здавалось, вдарили по його гордості чи розбили якусь його впевненість.  

Кінь графа різко зупинився, і він, повернувши до мене голову, глянув з таким виразом, наче я щойно озвучила щось зовсім неприйнятне. Його очі стали ширшими, але голос залишився спокійним:  

— А ви цього хочете, панно?  

Його питання зазвучало різко, але водночас несміливо. Здавалося, Радимир боявся моєї відповіді, навіть якщо вже здогадувався, що я могла б сказати. Але, не чекаючи цього, він знову рушив вперед, кинувши через плече, вже більш жорстким тоном:  

— Гаразд, я допоможу вам з цим.  

Я відчула, як мене охоплює хвиля роздратування. Чому з ним так важко говорити? Радимир настільки буквально сприймає все, що я кажу, ніби боїться побачити за словами щось більше.  

Я натягнула поводдя, щоб наздогнати його. Варто було мені зрівнятись із ним, як він, навіть не глянувши на мене, запитав:  

— То з чого ви хочете розпочати свій шлях, панно?  

Тон графа був відстороненим, майже холодним. Здавалося, ці слова були сказані лише для того, щоб відвести від мене його справжні думки. Я зітхнула, відчуваючи, як роздратування поступається місцем сум'яттю. Трохи нахилившись вперед, я поставила свого коня прямо перед його.  

От що він за чоловік такий? Як я можу приймати сама настільки важливе рішення, якщо взагалі не розумію, що відбувається у його голові?

Решту прогулянки я тільки й робила, що намагалась його розговорити, хоч якось зрозуміти, хто він насправді. Але всі мої запитання розбивалися об його короткі й неохочі відповіді. Це мене нестерпно дратувало.  

Коли ми повернулися до маєтку вже під вечір, я почала сумніватися, чи вдалося мені хоча б трохи наблизитися до розгадки того, яким насправді є мій майбутній чоловік. 

Побачивши мене, Вілена відразу ж почала готувати теплу ванну. Я спостерігала за нею, намагаючись зрозуміти, чому мене так мучить відчуття, що Радимир навмисно тримає мене на відстані. Та водночас під час нашої прогулянки він виглядав… щасливим? Може, я просто собі це вигадую?