Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

недовіри його лордів до нього. Тридцятирічна війна (1618–1648), яку справедливо було б назвати першою світовою, — війна, що забрала життя від 4 до 12 мільйонів людей, тобто не менш як 20% населення Європи, — дала в підсумку Вестфальський мир, за яким європейці погодилися радше змиритися з відмінностями між ними, ніж примушувати сусідів до повної релігійної покори. Ґроцій, який творив саме в часи Тридцятирічної війни, писав, що права належать індивідуумам, а не надаються королями або іншими володарями. Справою урядів має бути не забезпечення чеснот, а забезпечення прав. Ґроцій пропонував: «Якщо одна людина в чомусь завинила перед іншою, не за суворістю закону, а за іншими чеснотами, такими як відданість, вдячність, співчуття або милосердя, то її не можна притягнути до жодного суду або ж піти на неї війною з цієї причини».

З підсиленням віри в особисті права прийшов і потужний зсув у думці про природу самої державної влади. Головним елементом у визначенні легітимності уряду стало поняття згоди, а захист прав перетворився на головне виправдання такої легітимності. На думку Лока, «кінцеве призначення закону — не заперечення і обмеження, а збереження й розширення свободи. Адже в усіх станах, у яких можуть перебувати сотворені істоти, здатні до укладання законів, відсутність закону передбачає відсутність свободи». Свобода, а не чеснота є ціллю уряду, тоді як чеснота є ціллю окремої людини, яка прагне праведного, — і це завдання, власне, вимагає свободи. Якщо ж уряд порушує або згоду з людьми, або їхні невідчужувані права, писав Лок, він негайно втрачає свій мандат: «Щойно законодавці намагаються відібрати й знищити власність людей, чи зробити з них рабів, підпорядкувавши деспотичній владі, вони протиставляють себе народу, розпочинаючи з ним війну, а народ звільняється від усілякої покори і може вдаватися до загального прихистку, який пропонує всім людям Бог для захисту від насильства й жорстокості... Ця влада знову ж переходить до рук народу, а він має право відновити свою первинну свободу, встановивши нову законодавчу владу».

Локова теорія в концентрованому вигляді стала революційним гаслом «Не наступай на мене». Декларація незалежності є суто локівським тлумаченням ролі й влади уряду, що «уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права, а влада урядів походить зі згоди тих, ким вони управляють; що в кожному випадку, коли якась форма правління стає згубною для такої мети, народ має право змінити або скасувати її».

Уніоністська філософія американських інститутів

Задля забезпечення захисту невідчужуваних прав і рівності перед законом батьки-засновники написали Конституцію. Конституція мала окреслити свободу дій у разі нагальної потреби нації, як вимагалося широким консенсусом, забезпечити зчеплення у разі серйозних розбіжностей, захистити меншості від тиранії більшості, надати місцевий контроль місцевим спільнотам, але гарантувати загальнонаціональний захист особистих прав.

Засновники боялися тиранії монархів, але страшились і того, що Джон Адамс називав «тиранією більшості», а Джеймс Медісон — «непереборною силою упередженої та зарозумілої більшості». Засновники вірили в народ більше, ніж у самопроголошену олігархію, але вірили і в особисті права більше, ніж у самоуправління спільнот.

Інакше кажучи, вони справедливо сумнівалися в цінності абсолютної влади більшості. Вони розуміли, що більшість може неправильно тлумачити ідею захисту прав. І це не моральний релятивізм — це реалізм і визнання об’єктивної моралі, тієї, що стоїть вище за волю народу. Ідеальний демократичний уряд, за визначенням, вимушено йде за більшістю. Інколи це необхідно. Але частіше це не так. Ніщо не свідчить про те, що демократична більшість представляє найвище благо. Це завжди змагання інтересів, у якому конкуренти «виривають одне в одного пістолет». Перш ніж передати зброю в руки уряду, необхідно ретельно обдумати, що станеться, коли ваш політичний опонент триматиме вас на мушці. Засновники держави чудово це розуміли.

Вони визнавали, що уряд — це не просто «ми» (на противагу тому, що заявив свого часу президент Барак Обама). Розуміли, що повинні дати уряду стільки влади, щоб він був здатний лише на прийнятні для нас дії, якщо уряд контролюватимуть супротивники. Уряд, який встановлює свою волю через олігархів або знизу через деспотизм більшості, розуміли вони, становитиме велику загрозу і свободі, й чеснотам. Саме такий уряд із високою імовірністю поведе Америку до насильства. Якщо уряд віддасться справі гарантування такого собі «блага», схваленого більшістю, меншість часто відмовлятиметься підтримувати його — і це її право! Або ж навпаки, меншість звернеться до зовнішніх сил для захисту своїх прав — і знов-таки матиме рацію! Що відбувається в державі, яка повністю керована більшістю, коли права меншості несправедливо порушуються і їхнім порушником є сам уряд? Громадянам залишаються два виходи — обидва не вельми приємні: або тікати, або бунтувати.

Батьки-засновники визнавали те, що міркування громадськості можуть конфліктувати із самоочевидними рівними правами індивідуумів, а уряд може стати зброєю в руках громадськості. У цьому й полягала сутність Американської революції: уряд прагнув обмежити права англійських громадян в ім’я «добра», яким у цьому випадку було економічне здоров’я батьківщини. Британські громадяни з Америки були позбавлені права представництва у владі. Джеймс Отіс, підбурювач до революції, очолив кампанію, яка проголошувала тиранією «оподаткування без представництва». Його слова змусили молодого Джона Адамса до заяви: «Кожен у тому величезному натовпі, здавалося мені, був готовий негайно взятися до зброї...». Томас Джефферсон у вступі до Декларації незалежності — «Декларації про необхідність взятися до зброї» 1775 року — так само пояснював: «Нам залишається простий вибір між беззастережним підкоренням тиранії дратівливих міністрів або силовим опором. Ми обираємо останнє. Ми зважили “за” і “проти” цього змагання і вважаємо, що немає нічого осоружнішого за добровільне рабство».

У воланнях про «рабство», яким називали спроби всеохопної влади відібрати особисті права, міститься гірка іронія, адже багато хто з батьків-засновників сам тримав рабів. Але в цьому й суть: засновники вважали, що єдність думки щодо природних прав швидше приведе до рівності, ніж пряме нав’язування рівності. Якби вони спробували скасувати рабство в Конституції, Сполучені Штати могли б ніколи не утворитися, бо Південь тоді б став окремою державою, і континент розділився б на вільну і рабовласницьку частини. Засновники знали, що рано чи пізно питання рабства буде розв’язане. Вони багато говорили і писали про нього. І справді, небажання засновників американської держави та їхніх наступників захищати невіддільні права рабів від їхніх панів-експлуататорів посіяло зерна Громадянської війни: цю криваву бійню спричинила непримиренність більшості населення південних штатів, які наполягали на прийнятності рабовласництва.

І саме завдяки урядовому захисту цих прав, які обіцяні Декларацією незалежності, Громадянська війна поклала нарешті край рабству