Читати книгу - "Перлина з глибин, Катя Губська"

Розділ 6: Острів Тіней

Бриг "Сріблястий Ворон" плив серед безкрайого океану, вирізаючи шлях через тихі води, що лише легенько колихались, навіть у зоні штилю. Навколо все було спокійно, та на горизонті з'явилася нова точка — острів, затягнутий важкими хмарами. Це було місце, яке ніхто не відвідував багато століть, і його приховані таємниці вже вивертали душі, змушуючи серце кожного з них битися частіше.

— Ми пройшли? — хрипко запитав Теріс, його голос зливався з шелестом вітру.

Ейрін, стоячи на кормі, відкинув волосся з чола і підняв погляд на карту, що лежала перед ним. Він уважно розглядав новий знак, що з'явився на стародавній карті. Острів був зображений як чорна точка, але саме зараз поруч з нею світилося відкрите око, що дивилось прямо на них.

— Лише перші двері, — промовив він, не відводячи погляду від карти. — Попереду наступні.

Ніхто не запитав, що це означає. Вони всі знали, що це було щось більше, ніж просто острів. Кожен з них відчував, що їхнє випробування тільки починається. Що вони побачать на тому острові, і чи переживуть це, залишалося великою загадкою.

— Ми підходимо, — сказав Ейрін, знову озираючись на команду. — Підготуватися до швартування.

Кожен член екіпажу почав виконувати свої обов'язки. Вітрила розправилися, корабель став на курс, і вода, що м'яко плескалась, раптом почала бурлити навколо. Острів ставав все чіткішим, наближаючись до них, як темна тінь, що поглинала все світло.

Кайла підійшла до капітана і мовчки поглянула на нього. У її очах відображалися страх і цікавість — не до острова, а до того, що вони знайдуть у його надрах. Вона знала, що острів не був просто землею, він був магічним і в ньому містилося не лише безліч небезпек, а й відповідей на питання, яких вони ще не встигли поставити.

— Ти відчуваєш це? — запитала вона, її голос був ледве чутний на фоні шуму вітру. — Це більше ніж просто острів, Ейрін. Це місце зі своєю волею.

Ейрін відчув, як її слова пронизали його. Його серце, хоч і залишалося спокійним, почало відчувати незрозуміле збурення. Те, що він відчував, було важким і невизначеним. Цей острів був частиною чогось стародавнього, щось таке, що могли зберегти лише мати, вогонь і небо.

— Можливо, все, що ми шукаємо, ховається там, — сказав він, знову глянувши на карту. — Але ми повинні бути готові до того, що острів не дасть нам нічого без боротьби.

Корабель підходив до узбережжя, і на берегу вже виглядали стародавні руїни, що ледь просвічували крізь хмари. Будівлі, які коли-то, можливо, служили храмами чи палацами, тепер лише неприступні скелі з вибитими стінами.

— Підходимо, — знову промовив Ейрін, зібравши команду на палубі.

Корабель занурився в прибережні води, а на обличчях матросів можна було помітити зростаюче тривожне відчуття. Тільки Джейн виглядала впевнено, її погляд був рішучим, адже вона знала: вони повинні йти вперед, бо назад дороги вже не було.

— Готуйтеся до висадки, — оголосив капітан, поки бриг повільно наближався до берега.

Матроси піднімали весла, готуючись до висадки, а екіпаж, зібравшись на борту, знову відчував, як прокидається дух пригоди. Це не була просто подорож на невідомий острів. Це була подорож у глибини незвіданого світу, в якому кожен крок міг привести до відкриттів, що змінять все.

Зі звуком грому, що пробігав через темне небо, бриг нарешті причалив до берега, і перший крок, зроблений на землю цього острова, став символом їхньої готовності. Вони не знали, що чекає попереду, але розуміли одне — вони готові зустріти будь-яку небезпеку, якщо вона розкриє їм таємниці, які могли змінити хід історії.

Коли їхні ноги торкнулися м’якого піску, щось у повітрі змінилось. Земля під ногами була теплою, ніби зберігала спогади про стародавнє полум’я. Пальми, що тягнулися до неба, були вкриті сріблястими лишайниками, а серед хащів подекуди видно було зруйновані колони та кам’яні сходи, що вели у гущу острова, мов сліди загубленої цивілізації.

— Тут тихо… надто тихо, — пробурмотів Теріс, тримаючи руку на ефесі шаблі. — Ні звуків птахів, ні комах. Наче острів мертвий.

— Або прислухається, — відповіла Кайла. Її очі затуманились, вона повільно провела рукою по стовбуру дерева, і кора під її пальцями раптом ледь-ледь затремтіла, ніби відповідаючи на дотик. — Тут залишки магії… дуже давньої. Це місце… дихає.

Ейрін ішов попереду. Його очі були зосереджені, він відчував, як щось веде їх углиб острова. Не страх — а щось інше. Як поклик, закодований у самому просторі. Стежка звивалася між скель і порослих мохом арок, де гравірування давно стерлись, але зберегли уривки — написи невідомою мовою, знаки, схожі на ті, що з’являлися на карті.

— Дивіться, — Джейн зупинилась біля великої кам’яної плити. Вона була частково похилена, наче колись служила вхідним порогом. На її поверхні — витесане зображення: змія, що обвиває око. Те саме, що світилася на карті.

— Це вони, — сказала Кайла, поглянувши на Ейріна. — Вартові острова. В легендах їх називали Пильними. Вони спостерігають. І тільки той, хто витримає їхній погляд, отримає доступ до серця Ельмаріону.

— Отже, не кожному дано пройти, — буркнув Теріс. — Чудово…

— Слухайте, — перебила його Джейн, присівши біля плити. — Це не просто символ. Це механізм. Ось, — вона вказала на круглий отвір у центрі ока. — Сюди щось вставляється.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍