Читати книгу - "Детектив Соловей. Книга 2: Тінь Шрама , Віталій"

Розділ 6

Відомості від Скорпіона про Руслана Кравця, колишнього спецназівця, додали розслідування нової гостроти, але водночас ускладнили завдання. Соловей розумів, що Шрам зібрав не просто банду — це була команда професіоналів, здатних випереджати кожен його крок. У кабінеті, де повітря пахло старою кавою й папером, він віддав наказ Бондаренку розіслати фотографії Руслана й Кремезного по всіх відділах поліції та передати їх до СБУ. Кожна хвилина без результатів відчулася як удар по його терпінню.

Паралельно оперативники копали глибше в минулому Віктора Павленка, відомого як Фінансист. Старі справи дев'яностих — відмивання грошей, контрабанда — вирінали, як привиди, але сучасні сліди Павленка були повністю замічені. Його банківські рахунки виглядали чистими, а контакти обмежувалися кількома бізнесменами з сумнівною репутацією. Протест Соловей подивився: якщо Шрам повернувся до Фінансиста, то за цим залишиться щось більше, ніж просто грошей.

Не менш турбувала внутрішня перевірка. Прямих доказів витоку інформації не було, але інтуїція Солов'я, загострена роками роботи, шепотіла про зраду. Хтось знав про операцію на складах — і цей хтось міг бути ближче, ніж здається. Він доручив службі внутрішньої безпеки перевірити всіх, хто мав доступ до плану, від оперативників до технічного персоналу, і наказав стежити за їхніми дзвінками й листуванням. Думка про зрадника серед своїх різала, як лезо, але Соловей не міг дозволити емоціям взяти гору.

Дні тягнулися в напруженому очікуванні. Оперативники працюють до знемоги, перевіряючи шкірну зачіпку, але Шрам і його люди не були розчинені в міському тумані. Соловей відчував, як у грудях наростає роздратування, змішане з безсиллям. Час грав проти них, і кожен порожній день наближав Шрама до нового удару.

Одного вечора, коли сутінки лягли на місто, а Соловей засидівся в кабінеті над картою, його телефон вибрував. Анонімне повідомлення, лише кілька слів: “Цегельний завод. Північний корпус. Сьогодні.” Адреса була знайомою — покинутий завод на околиці, де колись затримали Кобру й Скорпіона. Соловей завмер, його пальці стиснули телефон. Це могла бути пастка, але щось у цих словах — їхня холодна точність — змусило серце бути швидше. Це був шанс.

Вінав Бондаренка й двох перевірених оперативників, показавши їм повідомлення. Бондаренко насупився, його очі звучали.

— Сергію Петровичу, це пахне провокацією. Шрам знає, що ми його женемо. Може, він хоче нас заманити.

— Може, — кивнув Соловей, його голос був спокійним, але твердим. — Але якщо це правда, ми не маємо права пропустити. Збирай групу. Діятимемо тихо й обережно.

Операція була запланована на рік. Три групи оперативників у цивільному непомітно відочили територію заводу, ховаючись у тіні дерев і покинутих вантажівок. Соловей, Бондаренко й двоє бійців у бронежилетах увійшли через бічний вхід, тримаючи зброю напоготові. Завод зустрів їх гнітючою тишею, порушуваною лише скрипом іржавих балок і шелестом бур'янів, що гоїдалися на вітрі. Напівзруйновані цехи, купи битої цегли й темні провалля вікон створювали лабіринт, де кожен закуток міг ховати смерть.

Повітря пахло вогкістю, гнилою деревиною й чимось їдким, схожим на хімікати. Соловей рухався першим, його ліхтар вихоплював із темряви уламки минулого: розтрощені ящики, старі плакати, вкриті пліснявою. Кожен крок відлунює у тиші, викликаючи серце, буде швидше.

Раптово з північного корпусу долинув приглушений голос — низький, уривчастий. Соловей завмер, його рука піднялася, сигналізуючи зупинитися.

— Звідти, — прошепотів він, вказуючи на напівзруйновану стіну.

Вони обережно наблизилися, тримаючись у тіні. Крізь щілину в стіні Соловей побачив чотирьох чоловіків. Кремезний, Олег Сич, стояв біля входу, його масивна постать блокувала прохід. Поруч, із автоматом у руках, був Лисий — Руслан Кравець, чиї очі сканували темряву, ніби хижак. Посередині, спиною до Солов’я, стояв Шрам, Антон Гринь, його голос був спокійним, але пронизаним злом. А поруч із ним… Соловей відчув, як кров застигла в жилах. Віктор Павленко, Фінансист, у дорогому пальті, що виглядало недоречно серед руїн.

— Фінансист… — прошепотів Бондаренко, його голос тремтів від здивування.

Соловей стиснув зуби. Поява Павленка змінювала все. Зв'язок Шрама з таким гравцем означав не просто гроші — це була мережа, ресурси, можливості, навіть захист на найвищому рівні. Вони говорили тихо, але окремі слова долітали до Солов'я: “план”, “місто”, “зачистка”. Кожне слово було, як молот.

Він подав знак готуватися до штурму. Оперативники перевірили зброю, їхні рухи були беззвучними, але напруженими. Соловей відчував, як адреналін заливає вени. Це був їхній шанс — можливий, останній.

Раптово Кравець різко обернувся, його погляд зачепився за щось у темряві. Соловей зрозумів, що їх помітили.

— Зараз! — крикнув він, і оперативники увірвалися до цеху з криком: «Поліція! Зброя на землю!»

Шрам і його люди були заскочені зненацька, але реагували блискавично. Кравець відкриває вогонь, його автоматні черги розірвали тишу. Кремезний кинувся на найближчого бійка, поваливши його на землю. Шрам і Павленко рвонули до заднього виходу, ховаючись за металевими конструкціями.

Соловей стрибнув за уламок стіни, уникаючи куль. Бондаренко вступив у двобій із Кравцем, їх постріли гуділи в цеху, як грім. Кремезний, попри свою масу, рухався напрочуд швидко, але Соловей, використовуючи момент, збив його з ніг і скував наручниками. Кров стукала в скронях, але він не зупинявся — Шрам був його ціллю.

Вибігши через задні двері, Соловей побачив, як Шрам і Павленко зникають у лабіринті руїн. Він кинувся навздогін, його чоботи гупали по битій цеглі. Нічне повітря різало легені, але він наздогнав Шрама біля напівзруйнованої огорожі.

— Стій, Гринь! Кінець! — гаркнув Соловей, наставляючи пістолет.

Шрам зупинився, його плечі повно розправлені. Він обернувся, і в його очах Соловей побачив не страх, а палаючу ненавість.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍