Читати книгу - "Листівка, що мала залишитись анонімною назавжди, Холодна краса"

8 березня, або де я набралась такої сміливості

Розділ 8


Прямим текстом цитую нашу героїню: 

" Почався новий семестр, декілька нових предметів, нових викладачів, але ніхто і близько не зрівняється з людиною яка одним своїм виглядом може подарувати шалені емоції. Вірш займав своє почесне місце у нотатках мого телефону, інколи я заходила його перечитати, перевірити розділові знаки та подумати яка його подальша доля.Крім Аліни, ще декілька осіб дали йому позитивний відгук і постало питання може він справді вартий того, щоб його прочитала та, якій він і був присвячений. Навчання було змішане, два тижні в коледжі, а два дистанційно.  

І звісно(везіння це просто моє друге ім'я) нам ніяк не судилось зустрітися, знову листівка у дверях надто банально, взламати сайт коледжу і розмістити його у вкладці новини(наш інформатик за 30 с вичислив би чиїх це рук справа), можна б було прочитати його на випускному, але чекати два роки і ще не факт що той випускний буде. Так нічого і не придумавши, пішла займатися своїми справами. 

8 березня здавалось б прекрасний день, але з коледжу я прийшла максимально роздратована. Знову ця 8 з патоморфології, я терпіти її не могла, просто не переносила ні предмет, ні викладачку, вона напевно мене також, бо як би я не відповідала, завжди 8, а той 7, вже краще 5 пар педіатрії ніж 1 з патморф. "Або сьогодні, або ніколи" промайнуло в моїй голові, де я набралась такої сміливості досі не знаю, і я вирішила надіслати вірш, просто отак скинути на вайбер без жодних пояснень, анонімності(я не було в стані сп'яніння якщо вас це цікавить), єдине що долала то картинку з 8 березня і кнопка відправити. Лише за декілька хвилин прийшло усвідомлення, прозріння. Видаляти було вже пізно, єдине,  що хотілось в той момент це вирубити інтернет, всюди на телефоні, у квартирі в цілому місті, видалити вайбер і говорити, що в мене ніколи його і не було, викинути телефон через вікно, змінити номер телефону, просто зникнути. Найбільше, що я не люблю в цьому житті це чекати на щось і на когось, в цьому випадку на повідомлення. Відповідь могла бути якою завгодно, звісно вона не напише" До чого це взагалі тут, дєвочка, предмет закінчився і все інше також, забудь про мене" це було максимально не в її стилі, хіба могла подумати, але точно не написати, то було не сильно ввічливо, і людина яка завжди оперує такими словами як :"Дуже вдячна, мені надзвичайно приємно, всім гарного дня, вибачте, що потурбувала, щиро дякую і тому подібне" собі такого дозволити не могла(скажу по секрету, тепер і я використовую такі словосполучення). 

Переписку слово в слово і прикріпленого скриншоту тут не буде, то вже занадто особисте, але відповідь була кращою чим я очікувала. 

Вона пише: " Ви неймовірні" не розуміючи, що насправді неймовірна саме вона. Які в той момент були її думки і чи зрозуміла зв'язок між віршем і тією відкриточкою дуже цікаво".
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍