Читати книгу - "Рааріанець. Сказання про Юхао, Urij Morozow"

Таємниці

"788 рік від Потопу корінних. Молодий вождь збірних племен чанарів Гіддалар зазнав поразки в битві з некротами. Згідно з традицією його було вигнано. Проте у вигнанні Прабатько дав Гіддалару другий шанс. Гнаний посухою і вітрами пустелі вождь перетворювався на Первістка. І коли його перевтілення завершилося він повернувся. 
Знову зібравши чанарів Гіддалар захопив південні землі ніксанського князівства. 

803 рік від п.к. Чанарами на чолі з Первістком захоплено дві дюжини дрібних незалежних князівств Кхаул Кхатану, понад три десятки різноплемінних поселень, розграбовано безліч стоянок. Полонених чанари перетворювали на рабів, а з тих, хто приймав їхню віру, Шлях Дюнадара, і визнавав в особі Гіддалара Первістка, сина Оариса, зачислювали у лави Сірого легіону. 
І досі Сірі живуть за межами імперії і шпигують на її користь".

***

— І оці всі казки ти поназбирав у сувоях, так? — підвівши ліву брівку вгору запитала Шаде.
Вони йшли битим шляхом до Високого і вже встигли подолати більшу частину шляху. Мерта казала Юхао, що ще й години не минуло. Шаде тримала в руці букетик польових квітів. Більше синіх, менше білих, вкраплення жовтих і фіолетових. Букетик, який він зібрав для неї.
— Те, що я тобі розповідаю, це історія наших земель, а ніякі не казки.
— Серйозно? — нецвітка зробила награно зосереджене лице. Зелені очі впилися у сірі Юхао. — Тобто саґґарниками керував Первісток? Алюд без шкіри і Покриву, із синім тілом і фіолетовим Багатоногим?
— І керує. Слухай, я вражений, — часій не збрехав. Він дійсно був вражений. — Більшість не те що не знає як ті виглядають, а навіть назви.
— У мене є таємнички, — пролепетала злодійка усміхнувшись. — Я як та діжка із подвійним дном. Такі контрабандисти возять. Знаєш?
Юхао похитав головою, проте додав:
— Не знаю, але метафора мені зрозуміла.
— Угу, — коротко мовила нецвітка і відвернула погляд у бік неба.
Юхао припустив, що Шаде не знала що означає метафора, але перепитувати б не стала. Він потрошку починав розуміти, що вона за алюд. Потрошку, але далеко не повністю.

Після першої елхи у Високому Юхао запросив Шаде пообідати біля ставку. Він був гарно облаштований і крім симпатичних кладок із лавочками височани навіть звели біля нього красиву бесідку. Зазвичай аби там посидіти треба було домовлятися заздалегідь, ставати в чергу, але відмовити Юхао місцеві не могли. Не частий поважний гість, як не крути. Тому дозволили йому посидіти там до вечора.
Після елхи Шаде стала мовчазна і задумлива, на обід погодилася кивком, ходила за Юхао хвостиком, щось тихо наспівувала собі під носа.
— Моїм батькам була сорок п'ять, коли я народилася. — раптом почала нецвітка, дивлячись на маленькі хвилі. Вона тримала у руці пиріжок із капустою, її голос став нижчим і сумним. — Я бачила елху мами, батько за місяць потому спустошив себе сам. Пішов у річку вночі й втопився... Я від тоді багато років думала, що винні такі як ти, часії. І коли жила у тітки так думала, і коли втекла від неї, і стала жити на вулиці теж...
— То чому ти зі мною? — поцікавився Юхао. Йому дійсно було цікаво. Все про неї йому було цікаво.
— Не знаю.
Шаде вкусила пиріжка, сказала, ой, а смачний. Після їла мовчки.
— В тебе немає жодної нашивки. — тепер Юхао почав першим витримавши паузу і дочекавшись доки Шаде закінчить жувати. Він багато всього набрав, навіть кошичок у шинку взяв в оренду. — Хоча б вікова має бути. 
Шаде на це тільки вичавила із себе "угу.
— Ти знаєш скільки тобі років? — додав він.
— Воно мені не треба.
— Іншим треба, Шаде. Іншим. — часій знав про що казав. Добре знав. — Давай як я тут закінчу підемо до Єшти. Там зараз, один із майстрів-читачів, Грох, він мій колега. Зможе тебе прочитати. А про минулу скажемо, що загубила. Штраф я за тебе заплачу.
Шаде вперше після елхи усміхнулася. Мовила різко:
— Я і сама за себе можу.
— Вкрадеш у мене? — швидкома випалив Юхао, про що одразу пожалкував. Не треба було того казати, це було не ввічливо. Але неввічлива нецвітка схоже як раз звикла до таких розмов, тому вчепившись поглядом в його очі граючи сказала:
— Вкраду у тебе. Непогана ідея.
— Та я так тобі дам. — виправився часій.
— Так не цікаво…
Затягнула нецвітка і вихватив з його руки надкушений шматочок козиного сиру швидко закинула той собі і у маленького рота. Вона гучно жувала і посміхалася. Бачити її такою знов, веселою, нахабною, усміхненою Юхао чомусь дуже і дуже подобалося. Він і сам усміхався, хоча мав би бути серйозним. Он яка тема важлива, а ні. Все поруч із Шаде ставало не таким важливим. Її посмішкам, ось що мало велику ціну. Це і начебто більше нічого.
На другу елху вона не пішла, сказала, що на сьогодні бачити як алюди спустошуються їй вистачило. Юхао сказав що розуміє. То в нього така робота. Важлива, проте важка. Вона погодилась, проте додала, що то все йому за те що він йолоп і вирішив народитися безрайшим виродок із жовтим в центрі грудей. Юхао посміхнувся, сказав звісно я сам це так придумав.
Цього разу екзотична трійця приїхала в село вже після того, як Юхао спустошив стару. Після того як її назаї пірнув у кокон на грудях кремезного задумливого коваля. Пірнув і одразу розчинився у іншому, тому який в тих грудях жив із самого народження алюда.
— Мені здалося, ми закінчили розмову, пане Разах, — не привітавшись мовив часій наблизившись смуглого вершника.
— Трьох світил, пане Юхао, — дивлячись на часія згори вниз відповів чанар. — Невже ви вирішили, що я не дам вам часу для роздумів? Не про юшку говоримо, тут й подумати треба.
— Нема тут про що думати. Ви просите порушити закон Храму, закон Об'єднаних земель, а натомість пропонуєте гроші. Як казали некроти, якими ви так захоплюєтеся: немає ціни у того, що безцінне. Очевидні речі, яким ви, чомусь, намагається суперечить.
— Ніщо не очевидно, пане Юхао, це ви зрозумієте з часом. Гаразд, до зустрічі.
І вершники рушили у бік шинку. Схоже, думав часій, посол чанарів приїхав сюди на гастротур, і це була частина його значної посольської роботи.
Шаде часій знайшов там де і полишив, у бесідці. Вона сварилася із молодою парою і пропонувала їм провести романтичний вечір трохи далі одне від одного, бо разом, на її думку, вони нагадували їй пару дурних малоприємних оку гадюк.
— Але ж ми домовилися із старостою, — обурено мовила дівчина обіймаючи за руку свого хлопця.
— Зараз ви будете домовлятися із Прабатьком, — зло кинула нецвітка тикаючи тонким пальчиком із гострим нігтем у бік щойно прибулого Юхао.
Пара незміїв дійсно трохи налякалася побачивши часія у себе за спиною.
— Трьох світил, пане часій. Ви її знаєте? — обережно поцікавився юнак привітавшись із Юхао.
— Я не пан. Шаде, — часій чіпко дивися на нецвітка прямо у зелені очі, стояв схрестив руки на грудях, мав позу серйозну і незадоволену. Проте тільки позу, його очі і назаї казали зовсім інше. —  Нам треба йти.
Шаде встала, взяла пустий вже кошичок і коли проходила повз дівчини незмія зупинилася і кинула примружив очі.
— Якби не важливі справи…
Вона не договорила, щоб було б якби, проте саме так, мабуть, і виглядала в її уявлені найстрашніша погроза. Юхао у цю мить згадав свою сестру, і вирішив що, мабуть, йому подобається мучитися, якщо він всотує в своє відносно спокійне часійське життя таких бентежних нахабних жінок. Чи то не він, а воно само. Один Прабатько знає, та не скаже. Ніколи і нікому.
— То куди ми далі? — Шаде наблизилася нього, взяла під руку. Вона пахла пиріжками і ще чимось дуже смачним. Від такої раптової близькості по безрайшій спині Юхао пробігли мурахи. Але він спромігся цього не показати.
— Єшта. Тобі треба нашивка. Мені актуальний список старих.
— Нашивка мені не треба, — грайливо заперечила нецвітка.
— Шаде? — часій зупинився подивився їй в очі. Вони були гарячі, повні емоцій.
— Юхао?
— Це серйозно.
— Ну, якщо ти кажеш… Хто я така, щоб із тобою сперечатися. А тепер про дійсно важливе.
— Що? — не зрозумів часій.
— У мене знов немає квітів.
І Шаде показала йому білу долоню на якій виднілася купа смужок. Набагато більше їх було ніж у самого Юхао.
Перед тим, як піти з Високого Юхао і Шаде завітали до пошти. Тут будівля була маленькою, і пелікан поштовий тут був лише один.
— Навіщо нам сюди треба? — запитала нецвітка коли вони наблизилися будівлі із ставком поруч.
— Та сталося зі мною одна пригода. Хочу листа написати аби у Єшті зустрітися із старим знайомим.
— Що за пригода?
— От треба тобі все знати, — Юхао усміхнувся.
— Звісно треба я ж твоя…
Шаде запнулася.
— Хто?
Юхао зупинився спіймав її трошки розгублений погляд. Проте дівчина досить швидко оговталась.
— Злодійка, — вона знов посміхнулася. — Твоя власна злодійка і тілоохоронець.
— Хах. Тілоохоронець, яка намагається витягнути мене у пригоди де це саме тіло може втратити назаї?
— Саме так.
— Чудово.
— То що трапилося? Кажи вже. Я люблю таємниці.
Юхао зітхнув, помовчав і все ж розповів їй як знайшов з'їденого бідолаху, і що його сотник, на ім'я Тед із Нагірного, мабуть, був би не проти із Юхао поспілкуватися. А від Нагірного до Єшти менш як дві версти. Ось так. Вони б і самі могли зайти, але то крюк. Після Єшти Юхао планував завітати у Квітневе, післязавтра він мав там дві елхи провести. Могли б і не встигнути.
Приблизно те саме часій і написав у листі, який потім віддав поштарю. Шаде ж його розповідь схоже не дуже зацікавила, принаймні вона взагалі нічого не питала. Лише, коли вони вийшли з пошти, зауважила, що долоні й досі пусті. Квітів в них немає, а це, цитата, повна зневага до особистої тілоохоронця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍