Читати книгу - "Медлевінґери"

не знаємо, хто Каїн, Торіл не має нагоди довести, що справді це зробить.

— Ну, хто Каїн, ми вже знаємо! — заявила Моа. — І якщо ти за ним ще й поспостерігаєш, то ввечері ми, можливо, нарешті знатимемо, де він переховує Антака і Ведура. І якщо хлопчик нам допоможе, ми їх визволимо. І не доведеться залишати йому Торіла.

Нісс буркнув:

— Я міг би взяти з собою трохи ковбаси.

Але, коли він потягнувся за ножем, Моа ляснула його по руках.

— Щоб він почув, як ти жуєш у нього за спиною? — обурилась вона. — Невидимка спалився через відрижку! Ніколи не чула, щоби хтось їв ковбасу під час стеження.

— Облиш його! — сказав Торіл, не дивлячись на Нісса. — Він буде уважним. Але йому треба взяти з собою ту штуку для розмов. — Він натиснув на декілька кнопок чорного апарата, що його залишив їм Йоганнес.

— Твоєї підтримки не потребую! — буркнув Нісс і поклав ніж на стіл. Однак його зацікавило те, як Торіл поволі натискав на кнопки. Раптом засвітилося віконце.

— Вмикач! — схвильовано пояснив Торіл. — А тепер дай мені записку. — Він прочитав цифри, що їх записав Йоганнес, і знову натиснув на якісь кнопки. Було чути дивний приглушений звук.

— Тепер працює, — сказав Торіл, і його голос тремтів від хвилювання. — Все, що розповідав мені Антак, правда! Людський світ такий… — Він зробив паузу. — Я залюбки залишився би тут надовше!

— Може, ти й залишишся, — несхвально промовив Нісс, — залишишся навіки, до самої смерті. У свого Каїна.

Моа стусонула Нісса в бік.

— Якби ти не міг ставати невидимкою, я б тобі зараз заїхала! — розлютилася Моа. — Але ти нам ще потрібний.

Торіл простягнув Ніссові апарат.

— Спочатку натиснути цю, — пояснив він. — Це вмикач. А коли з’явиться світло, набираєш другу цифру із записки. А якщо після звуку набереш першу, то зможеш говорити з Йоганнесом. Навіть коли він тут, у кімнаті.

— Без дроту? — войовниче запитав Нісс. — А звідки надходить сила струмів?

— Байдуже звідки! — вигукнула Моа. — Головне, що воно працює!

— Працює, — повторив Торіл, його голос тремтів від хвилювання. — Я зараз вам покажу. — Він поглянув на цифри з обгортки від шоколаду і набрав їх. З коридору долинув пронизливий дзвінок. — Підніміть слухавку! — крикнув Торіл. Дзвінок повторився. — Ми зможемо поговорити!

Моа навіть не дочекалася кінця його фрази. Коли задзвонило втретє, вона вже була в коридорі й вилізла на невеличку шафку, на якій стояла розмовна машина. Нісс неквапом пішов за нею.

— Бігом сюди, нагору! — вигукнула Моа. Машина задзвонила вчетверте, і Нісс виліз на шафку до Моа. — Візьми оту штуку біля шнура!

Нісс трохи подумав, а потім підніс штукенцію дивної форми і обіруч притис до правого вуха.

— Ніссе! — промовив якийсь голос — він одночасно долинав із кухні. — То ти?

— Працює! — схвильовано заверещав Нісс. — У Ведура воно ніколи не працювало, а тут все чути!

— Скажи щось! — вигукнула Моа. — Скажи щось Торілу!

— Привіт, Торіле, ти бовдур, — сказав Нісс. — То Нісс говорить.

— Треба говорити в нижню половину! — крикнув з кухні Торіл. — Ще раз!

— І не подумаю, ти, рудий хвалько! — прокричав Нісс і з грюкотом кинув штуку біля шнура назад на розмовну машину.

Та водночас він відчув неймовірне хвилювання. Він візьме чорний апарат з собою, коли вистежуватиме Томаса. Тоді він зможе поговорити з Йоганнесом, і не треба буде до нього бігти. Потроху він починає робити все, як людина.

Останні метри перед школою Йоганнес мчав. Він запізно прокинувся й задовго балакав із Ніссом, Моа та Торілом. Якщо йому не пощастить, він удруге запізниться до пана Країдлінґа.

У школі було тихо. З-за дверей час до часу долинали голоси вчителів і човгання стільців. «От лайно! — подумав Йоганнес. — І як навмисно — саме сьогодні, коли я знову не зробив домашнього завдання. Бідолашна Брітта, тепер він точно їй поскаржиться».

Але чим ближче він підходив до свого класу, тим гомінкіше ставало. Діти верещали, парти рипіли. Ці звуки аж ніяк не були схожі на урок пана Країдлінґа.

Коли Йоганнес повісив куртку на гачок, у нього ледь не поцілив качан від яблука, що просвистав крізь напіввідчинені двері і, очевидно, був призначений не йому. Хлопець полегшено зітхнув, а побачивши безлад у класі, відчув себе майже щасливим.

— А чого Країдлінґа досі нема? — запитав він і всівся на своє місце біля Ліни.

— Його сьогодні не буде, — відповіла дівчина, малюючи нігті на лівій руці зеленим лаком. — Зараз прийде заміна. Не тряси, бо замалюю.

— А чому ніхто не передзвонив? — здивувався Йоганнес. Він міг би спати ще цілу годину! Раптом йому знову нестерпно захотілося спати.

— Поняття не маю, — сказала Ліна. — Якщо ти мене штовхнеш,