Читати книгу - "Пастка"

шмурдяку. Купо багато їв, кепкував із хирлявого Лорійо, який казав, що питво вбиває людей, і у відповідь поплескував себе по череву, жирному й тугому, як бубон. Він вигравав на ньому цілі концерти, вечірні хорали ненажери; гучними звуками, видобутими з нього, немов з великого барабана, він міг би заробляти не згірш за ярмаркового зубодера. Лорійо, якому було досадно, що сам він не міг похизуватися таким животом, казав, що то погане, нездорове сало. Та Купо було байдуже, він напивався ще сильніше і не скаржився на здоров’я. Його посивіле волосся маяло на вітрі, а обличчя з іще дужче випнутою мавпячою щелепою набуло характерного для п’яниці винного відтінку. Він і далі поводився, мов якийсь хлопчак, і відповідав лайкою дружині, коли та хотіла розповісти йому про свої негаразди. Хіба це чоловіче діло — забивати собі голову такими клопотами? Якщо дома не було хліба, то це не його морока. Він мав отримувати своє їдло зранку і ввечері, а звідки воно бралося, його не хвилювало. Тижнями сидячи без роботи, він ставав ще вимогливішим. До речі, він чудово ладнав з Лантьє і завжди по-дружньому плескав його по плечах. Звісно, Купо не знав про жінчине безпутство; принаймні багато людей — зокрема Боші, Пуасони — присягалися всіма богами, що він нічогісінько не підозрює, але коли довідається, то станеться щось страшне. Однак пані Лера, його рідна сестра, кивала головою й казала, що знає чоловіків, яким байдуже до зради дружини. Однієї ночі Жервеза, коли потемки поверталася з капелюшникової кімнати, дістала по заду ляпанця; вона вся похолола від страху, а потім змогла переконати себе, що вдарилася об бильце ліжка. Справді, не міг же її чоловік за цих жахливих обставин розважатися, отак збиткуючись над нею.

Лантьє так само жив — не тужив. Він дуже піклувався про себе, міряв свій живіт паском від штанів, постійно боячись, що доведеться його затягувати чи попускати, кокетливо казав, що задоволений собою і не хоче ані худнути, ані гладшати. Йому важко було догодити харчами, тому що кожну страву він оцінював з погляду збереження розміру талії. Навіть коли вдома не лишалось ані су, йому потрібні були яйця, котлети, легкі й поживні страви. Відколи почав ділити господиню з чоловіком, він вважав себе за справжнього хазяїна оселі: підбирав монети по двадцять су, що валялися, постійно попихав Жервезою, бурчав, горлав, ніби це була більше його домівка, ніж Купо. Словом, у хаті тепер було двоє господарів. І цей старий-новий хазяїн, куди хитріший, перетягнув ковдру на себе, збирав вершки з усього: зі спільної дружини, столу й решти всього. Обдирав родину, та й годі! Тепер він більше не соромився привселюдно колотити своє масло. Нана лишалася його мазункою, бо він любив маленьких гарненьких дівчаток. Про Етьєна ж дбав дедалі менше, бо хлопці, на його думку, самі мають давати собі раду. Коли хто приходив до Купо, то завжди натрапляв на Лантьє, який у пантофлях і без піджака виходив із задньої кімнати з незадоволеним виглядом господаря, якого потурбували, і відповідав замість Купо, заявляючи, що немає жодної різниці.

Між цими двома панами Жервезі жилось не дуже весело. Дякувати Богу, хоч на здоров’я не скаржилася! Вона теж стала доволі огрядною. Але мати двох чоловіків на шиї, яких треба доглядати й утішати, їй часто бувало понад силу. О Господи, Господи! Достатньо й одного чоловіка, щоб мати повну голову клопоту! Найгірше було те, що ці пройдисвіти чудово між собою ладнали. Вони ніколи не сварилися; увечері, попоївши, спиралися ліктями на край столу й теревенили собі, кепкуючи один з одного; цілими днями швендяли разом, як два коти, що ненастанно шукають якоїсь поживи, щоб запопасти. Коли вони приходили додому злі, то весь свій гнів зганяли на Жервезі. Вона й така, вона й сяка, нехлюя, нетіпаха! Горлопанячи, поливаючи її лайкою й вішаючи на неї всіх собак, вони, здавалося, здружувалися ще більше. Їй навіть не спадало на думку огризатися. Попервах, коли один кричав, вона очима благала другого заступитися за неї, закинути добре слівце. Однак її мовчазні благання були марними. Зрештою вона впокорилася, горбила гладкі плечі, зрозумівши, що їм подобалось лупцювати її, таку кругляву, як пампушка. Купо, страшенний грубіян, обзивав її послідущими словами. Лантьє, навпаки, добирав дотепів, вимудровував рідкісні слівця, що ранили її ще глибше. На щастя, людина до всього звикає: образливі фрази й кривди від обох чоловіків стікали по її гладенькій шкірі, як вода по клейонці. Дійшло вже до того, що їй більше подобалося, коли обоє гнівалися, бо в доброму гуморі вони напосідали дужче, без кінця чіплялися до неї й не давали спокійно випрасувати бодай одного чепчика. А ще вони вимагали всіляких витребеньок, вона мусила солити й не солити, говорити чорне й говорити біле, пестити й ніжненько вкладати їх по черзі спати. Наприкінці тижня в неї вже голова йшла обертом, руки й ноги судомило, очі лізли на лоба — вона була геть затуркана. Таке життя виснажить будь-яку жінку.

Так, Купо і Лантьє зганяли її зі світу — інакше й не скажеш; вони палили її з обох кінців, як то кажуть про свічку. Звісно, бляхар був неотесою, а от капелюшник — аж занадто освічений, але його освіта нагадувала білу сорочку, вбрану на немиту людину, — з брудом на споді. Одного разу їй наснилося, що вона сидить на цямрині, Купо кулаком штовхає її вниз, а Лантьє тим часом лоскоче їй стегна, щоб вона швидше зіскочила. Що ж! Дуже схоже на правду. О! У неї були добрі вчителі, тож немає нічого дивного в тому, що вона так опускалася. Люди з кварталу були несправедливими, коли дорікали їй за мерзенну поведінку, бо не вона винна, що її спіткало таке лихо. Часом, коли Жервеза розмірковувала про все це, їй аж мурашки по шкірі бігли. Але потім вона казала сама собі, що справи могли обернутися ще гірше. Краще було мати двох чоловіків, ніж, наприклад, втратити обидві руки. Таке становище здавалось їй цілком природним, ба навіть пересічним, і в ньому вона старалася віднайти бодай якусь втіху. Жервеза не відчувала ненависті ні до Купо, ні до Лантьє, що найкраще свідчило про те, наскільки ситуація стала буденною і звичною. Якось у театрі «Ґете» вона бачила виставу про негідницю, яка ненавиділа свого чоловіка й отруїла його заради коханця; Жервеза тоді страшенно обурилася, бо у своєму серці вона ніколи не відчувала нічого подібного. Хіба не розважливіше було б жити в мирі