Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

А тепер ми повернемося до власне самої записки. Ось її точна копія, яку мені люб'язно надав інспектор Клів, що поблажливо ставиться до мого аматорського розслідування. Прочитайте її, Філіпсе. Ви самі казали, що вас цікавлять всілякі загадкові письмена — тож тепер ви можете зайнятися розшифровуванням.

Містер Філіпс, мимохіть зацікавлений тими дивними обставинами, про які розказав Дайсон, узяв до рук аркуш паперу, уважно вдивляючись у нього. Почерк справді був надзвичайно дивний і, як зауважив Дайсон, чимось скидався на класичне перське письмо, хоча й цілком розбірливий.

— Прочитайте її вголос, — попросив Дайсон, і Філіпс почав читати:

«Рука не вказувала абикуди. Значення зірок більше не є таємницею. Дивно, але вчора чорне небо зникло, або ж його поцупили, втім, це зовсім не важливо, адже в мене є глобус зоряного неба. Наша стара добра орбіта залишилася без змін. Ви ж не забули номера мого знаку, чи, можливо, волієте призначити інше склепіння? Я був на зворотному боці Місяця і можу вам дещо показати».

— Ну, що скажете? — запитав Дайсон.

— Як на мене — звичайнісінька тарабарщина, — відповів Філіпс. — Думаєте, у всьому цьому є якийсь прихований зміст?

— Звісно. Листа надіслали за три дні до вбивства, і знайшли його в кишені мертвого чоловіка. Він написаний вигадливим почерком, яким користався убитий для своїх особистих записів. Це все неспроста, і, на мою думку, у справі сера Томаса Вівіана криється щось насправді жахливе.

— То якими є ваші припущення?

— Я все ще перебуваю на початковому етапі свого дослідження. Тож зарано робити якісь висновки. Втім, гадаю, вашу гіпотезу про італійця я стер на порох. Кажу вам, Філіпсе, вся ця пригода виглядає все загрозливішою. Я не можу чинити, як ви, й огородити себе непохитними твердженнями, що того й того не було й ніколи не траплялося. Ви ж, мабуть, зауважили, що перше слово в листі — «рука»? Як на мене, це доволі-таки важливо, тим паче, що ми знаємо про руку, намальовану на стіні, а те, що ви розказали мені про історію та значення символу, його зв'язок зі старими як світ віруваннями та релігіями, що походять з давніх-давен, говорить нам — мені, в будь-якому разі — про зло. Ні, я не відмовляюся від тих слів, які я вам напівжартома сказав того вечора, коли ми вийшли на прогулянку. Навколо нас витають священні символи як добра, так і зла, і я переконаний, що ми живемо у світі, якого зовсім не знаємо, у світі, де панують порожнеча й невідомість, а поміж них — мешканці сутінків. Буває так, що людина може почати рухатися стежиною еволюції у зворотному напрямку, і я вважаю, що на нашій землі все ще побутують жахливі культи.

— Я не дуже вас розумію, — мовив Філіпс. — Втім, схоже, все це вас надзвичайно зацікавило. Що ви збираєтеся робити?

— Любий Філіпсе, — відповів Дайсон дещо веселішим тоном, — боюся, мені доведеться вирушити в невеличку подорож. На мене чекають зустрічі з лихварями, але й про власників пабів я також не забуду. Мушу прищепити собі любов до дешевого елю. А от тютюн я віддавна ціную та люблю.

III

У пошуках зниклого неба

Протягом багатьох днів після розмови з Філіпсом містер Дайсон, рішуче взявшись до справи, притримувався тієї лінії розслідування, яку він собі накреслив. Неабияким стимулом для нього стали палка цікавість та вроджена любов до таємничого, але в смерті сера Томаса Вівіана (Дайсон усе ще сумнівався в коректності використання слова «вбивство») було щось особливо таємниче і загадкове. Знак червоної руки на стіні, кремнієве знаряддя, яким було скоєно вбивство, майже ідентичні почерк, яким була написана записка, та вигадливе письмо, яке доктор ревно беріг, як виявилося, для буденних записів, — усі ці окремі пістряві нитки спліталися в його голові в дивну й похмуру картину з безліччю страшних, таємничих силуетів, що височіли над усім, але, попри це, залишалися лиш обрисами, немов ті велетенські фігури на стародавніх гобеленах. Йому здавалося, що в нього є ключ до загадкової записки, і, рішуче кинувшись на пошуки зниклого «чорного неба», він завзято прочісував темні вулиці й провулки у центрі Лондона, потоваришувавши з лихварями і ставши завсідником брудних пабів.

Тривалий час йому не таланило, і він тремтів від думки, що «чорне небо» може ховатися у скромному усамітненні Пекхему чи, можливо, таїтися в далекому Вілпесдені. Але тут йому на допомогу прийшов один неймовірний випадок, на який він покладав великі надії. Надворі був похмурий дощовий вечір з різкими поривами вітру, що віщував наближення зими, і Дайсон, опинившись на вузенькій вуличці неподалік від Ґрейз-Інн-Роуд, зайшов у гидкий паб, де замовив пінту пива і на мить забув про свої клопоти, думаючи про свист вітру між черепичними дахами та сичання дощу в мороці ночі. У забігайлівці зібралася звична компанія: неохайно вбрані жінки та чоловіки у вичовганому темному одязі з лиснючими плямами; одні щось тихо обговорювали, інші без кінця і краю сперечалися, а кілька п'яничок, що боязко стояли поодаль, з насолодою цмулили зі своїх склянок спиртне, і навколо витав смердючий та їдкий запах дешевого пійла. Дайсон чудувався з тих веселощів, що панували серед відвідувачів пабу, коли це раптом почув чийсь голос із сильним акцентом. Двостулкові двері розчахнулися, і до приміщення увійшла, похитуючись, жінка середнього віку. Наблизившись до бару, вона схопилася за край стійки, наче опинилася на палубі корабля під час сильного шторму. Дайсон уважно подивився на неї як на яскраву представницю її класу. Вона була вбрана в доволі пристойну чорну сукню і мала при собі чорну сумочку з дещо потертої шкіри, а факт її сп'яніння не викликав жодних сумнівів так само, як і його високий ступінь. Похитуючись, жінка стояла біля бару, вхопившись за його стійку, і було очевидно, що тільки так вона могла втримувати рівновагу. А коли вона хриплим голосом зажадала від бармена, щоб він налив їй, той, несхвально на неї зиркнувши, заперечливо похитав головою. Жінка кинула на нього лютий погляд і вмить перетворилася на фурію з налитими кров'ю очима, виливаючи на нього потоки прокльонів і лайок, що коренилися в давньоанглійському лихослів'ї.

— Забирайтеся звідси, — сказав чоловік, — заткніть пельку і вимітайтеся, інакше я викличу поліцію.

— Поліцію! Ах, ти... — репетувала жінка, — я... що ж, зараз я дам привід викликати поліцію! — І, миттю сягнувши рукою