Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Розділ 27. Той, що не має імені

Отямився я під землею. Ще не встигнувши розплющити очі, щойно свідомість повернулася, я похапцем нишпорив у пошуках Цар-гармати. На щастя, зброя лежала поруч.

До мого слуху донеслися огидні звуки. Насилу піднявши повіки, я побачив жахливу картину. Чудовисько поїдало одного з бранців. Однак стіна захисного поля, як і раніше, мерехтіла, і я видихнув із полегшенням. Серце калатало від побаченого. Перед падінням я все ж таки встиг поставити захист, але під час обвалу одного із стражників викинуло за межі захисного поля. В землі утворився отвір близько двадцяти ліктів завглибшки і десять завширшки, на дні якого ми перебували. Я з сумом подивився на шматочок неба, що виднівся, і стіну будівлі, за якою ми ховалися, і яка залишилася стояти на краю ями.

Захисне поле злегка світилося в темряві тунелю, що спускався донизу, і саме там розташувався Неназиваний, поїдаючи свою здобич із чавканням і хрускотом, які викликали тремтіння. До запаху крові домішувався запах болотної твані. Чудовисько виглядало як гігантський пуголовок. У нього не було очей, а на місці вух стирчали пучки рухливих антен. Коли я розплющив очі, вони спрямувалися в мій бік, від чого мені стало не по собі.

Величезний пуголовок поїдав жертву прямо з одягом. Поруч валялися уламки лука.

Я сперся на лікоть. Схоже, кістки цілі, але все боліло після падіння. Я скинув уламки пісковика і роздивився навколо. Батько сидів, морщачись від болю, і намагався звільнити меч, який намертво застряг у купі землі. Конфідус ще був непритомний, як і решта. Комусь пощастило менше, і його засипало землею, інші виглядали не постраждалими. Крім нас із батьком, прокинувся тільки Кріді. Не звертаючи на нас уваги, він скорчився біля межі захисного купола і дивився на чудовисько. Мені подумалося, що він намагається його загіпнотизувати, як нещодавно наших супротивників.

Я повернувся до батька і відкрив рота, щоб поставити запитання, але він приклав палець до губ, закликаючи дотримуватися тиші. Мені це здалося дивним - очевидно, що чудовисько знало про нашу присутність, - але він знову зробив застережливий жест.

Поки що ми були у відносній безпеці, хоч і було незрозуміло, як вибиратися з цієї пастки.

Конфідус поворухнувся і схопився за меч. Він підвівся і озирнувся. Батько також зробив йому знак, що закликав до тиші. Чомусь це було важливо.

Тим часом, чудовисько розправилося з бранцем. З його пащі висунувся блідо-рожевий язик і облизнув голову з антенами, що ворушилися. Якби не чужоземна зброя, ослаблені падінням і непритомні люди, безсумнівно, стали б легкою здобиччю. Але зараз все було інакше. Під землею запанувала майже повна тиша. Наші товариші, які приходили до тями, здавалося, інстинктивно відчували, що шуміти не варто. Тільки один із полонених, той самий ватажок, який називав своїх людей "принадою", спробував покликати Неназиваного:

- О, Великий! - хотів прокричати він, але з горла вийшов лише хрип, після чого батько вирубив його потужним ударом.

У моїй голові йшла гарячкова робота думки, на обличчях батька і Конфідуса відбивалося те ж саме. Висота в десять ліктів не була повністю нездоланною, і, якби не було тут чудовиська, ми б, напевно, вже зробили спробу вибратися.

Ті, хто відчув на собі дію нитки Чорного Серця, ставали сильнішими за звичайних людей. Але зараз надія була на Кріді, з його котячою спритністю. Я подивився на нього - Кріді перестав гіпнотизувати чудовисько і сидів, задумливо чухаючи голову, точнісінько так, як могла б зробити людина.

Батько підвівся, за його виглядом можна було припустити, що в нього є якийсь план. З його боку захисний купол підходив впритул до стіни ями. За допомогою чужоземної зброї ми, безсумнівно, могли б спровокувати обвал, але, захищаючи нас від ворожих ударів, стіна не перешкоджала явищам природного характеру, таким як осипання землі та каміння. У разі обвалу в нас навряд чи будуть шанси вижити.

Застосувати чужоземну зброю проти Неназиваного під землею було не дуже розумно з цієї ж причини. Я згадав про здатність Кріді читати думки і зрозумів, що він також бере участь у мовчазному обговоренні. Цікаво, він так само може читати думки Неназиваного? Я внутрішньо здригнувся, уявивши, які думки можуть бути в цієї істоти, що з легкістю могла б спричинити ще один обвал і поховати нас під ним. Але не поспішала цього робити, мабуть, передчуваючи здобич.

Істота закінчила облизуватися і завмерла, прислухаючись. У гігантського пуголовка були передні лапи-ласти, а тіло закінчувалося лопатоподібним хвостом. Ще дві пари лап стирчали високо з боків, ближче до хвоста. Схоже, у чудовиська і справді не було очей, що не дивно, якщо воно мешкає під землею.

З неголосним стуком упав камінчик, і антени, що ворушилися, миттєво повернулися в той бік. Так я на власні очі побачив важливість дотримання тиші.

Ми не знаємо, з якою швидкістю рухається чудовисько, але його вага і розміри давали змогу припустити, що воно не надто моторно пересувається вертикальною стіною. Тому, хто рухається вгору досить швидко, ймовірно, вдалося б вибратися, але будь-який різкий кидок чудовиська у відповідь на рух міг викликати обвал.

Батько дістав ніж і став зрізати блазнівський одяг з одного з бранців. Я не міг зрозуміти, у чому полягає його задум, як і Конфідус, але Саєб, мабуть, здогадався, що задумав батько, бо наслідував його приклад, намагаючись рухатися безшумно. Однак тканина, що розрізається, зрадницьки шелестіла, і чудовисько насторожено прислухалося, хоча й не робило спроб дістатися до людей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍