Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Стосунки в 13 років...хвацько. – засміявся він. – Це не гонки наввипередки, справа не в тому коли це станеться, а щоб людина поруч була адекватною і щирою.

–Але у школі це подається так, ніби я якась ненормальна.

–Слухай, підлітки часом жорстокіші за стариганів. Розслабся, ти цілком нормальна, ти навіть краща за них багато в чому, того вони і казяться.  Дівчата в твоєму віці полюбляють хвалитися тим, чого немає. А хлопці дещо тугенькі, дай їм шанс знайти мізки, бо зараз вони трохи не в черепі.–Кріс хихотів, глянувши на Олівера.–Цей малий шарить, про що я. Просто…повір мені.

Дженіфер хитала головою.

–Що?

–Часом мені здається, що я помру на самоті.

–Господи, Джарвісе! –потер око Кріс.–Тобі  шістнадцять, яке «помру на самоті», ото сплела!

–Тоді чому я досі сама?

–Кажу ж, бо хлопці в твоєму оточенні ідіоти. Тебе не рахую, Оллі, ти – золото.

–Я кажу їй те саме!– погодився Олівер.

–Але мені здається, краще дочекатися когось правильного, ніж зустрічатися з ким попало.– додав Кріс.– Згодна?

–Так. –зітхнула вона.–Твоя правда.

–Я завжди правий, сестричко. – він піднявся.– Ну, що, малеча? Зварити вам кави?

–Так.

–Спасибі, чувак.– сказав Оллі.

Коли Кріс вийшов, Оллі підповз до подруги, спотикаючись об ковдру.

–Якщо відсутність хлопця для тебе проблема, я можу допомогти.– він підморгнув, обіймаючи подушку.

–Не говори дурниць.–розсміялася вона.

–Сама ж говориш.

–Що, наприклад?

–Що помреш на самоті.–закотив очі він.– Тупішого в житті не чув.

–Чого це?

Він витріщив очі. Вони за природою в нього круглі, а коли він витріщався, був схожий на перелякану рибу, Дженніфер боролася з бажанням поплескати хлопця долоньками по щоках.

–Поглянь на себе, Ферісе! За тобою має вишиковуватися черга.

–Припини.– фиркнула вона.

–Але це так. –Оллі поправив зачіску і підняв двічі брови. – Звісно, я перший у списку очікування.

–І єдиний. Причому в списку вічного очікування.– вона запустила в нього подушку.

–Я не втрачаю надії.–вчасно пригнувся він.

Оскільки сьогодні Кріс відпросив Дженніфер зі школи, вона намагалась вигадати чим зайнятись. Оллі не складе в цьому компанію, точно повернеться додому, бо два дні в одному одязі такому "мачо", як Олівер, бути неможливо. Вона зітхнула і постукала пальцями по столу. Почувся звук відчинення вхідних дверей. Кріс насторожено підняв очі на сестру.

–Крістофер? – покликав Нік. – Чому ти не в коледжі?!

–Тікаймо? – прошепотів він, звертаючись до сестри.

–Мені дуже шкода.– відповіла Джен.

–Дженніфер?! А ти чому не в школі?

–Ти йому не сказав? – здивувалася Джен.

–Тому й пропонував тікати.–потис плечима Кріс.

–Дідько…– вона зітхнула і встала. Нік кинув на стіл пакет із продуктами й уважно втупився на племінників.

–Я вас слухаю.

–Ну, я проспав.– зізнався Кріс.–І забув розбудити Джен, тому відпросив її зі школи.

–Ти.– він кинув у Дженніфер фартух.– Будеш допомагати мені готувати рагу. А ти... – тицьнувши пальцем у Кріса, продовжував він.– Іди, прибери листя у дворі.

Дженніфер і Кріс переглянулися і взялися до роботи. Дядько все бурчав і бурчав про те, які безвідповідальні ледарі його племінники, поки Дженніфер нарізала овочі й зітхала. Часом дядько був надмірно суворим.

Спати Дженніфер лягла пізно. Їй снився сон, який весь час вислизав із пам'яті. Вона чітко пам'ятала тільки травневий ліс і молодого чоловіка з копицею густого чорного, як смола, волосся, доглянутою чорною бородою і такими ж чорними блискучими очима, в обрамленні пухнастих вій і густих чорних брів. Він був мовчазним, і дивився часом так, ніби очікував чогось від Дженніфер.

Коли дядько вранці вдерся в кімнату брата, той метнув у нього подушкою і, як завжди, проспав першу пару, а коли Дженніфер спробувала повторити це, дядько Нік, бурчачи, виніс її з кімнати, перекинувши через плече. До школи вона прийшла, як завжди, на півгодини раніше. Просто дядько Нік не вміє бути не пунктуальним. Під час під'їзду до школи, він зустрівся очима з якоюсь дівчиною і кивнув їй. Дженніфер не встигла розгледіти її обличчя, бо та швидко розвернулася і зробила крок до школи. "Пасія дядька Ніка вчиться в школі? Боже, сподіваюся я помилилася." – подумала дівчина.

Думками вона знову повернулася до дивного сну, намагаючись згадати, де могла зустріти незнайомця. Адже знала, що мозок і уява людини не здатні самостійно згенерувати обличчя людини, тому спираються на досвід побаченого. Але Дженніфер не пам'ятала, де могла бачити того хлопця, що сниться їй уже три ночі поспіль. Не те, щоб її це турбувало, хлопець був вельми вродливим, Дженніфер уже встигла приписати його до моделей чи акторів, яких могла просто перегорнути у стрічці соц.мереж.