Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Школа, як зазвичай вранці, була порожньою. Кабінет був замкнений, Дженніфер ходила школою, вдаючи, що все йде, як треба. Кілька разів штовхнула шафку, просто так, від нічого робити. У п'ятий раз надзвонювала Оллі, залишаючи купу голосових повідомлень, у яких вичитувала друга за те, що він залишив її на самоті, але той, як зазвичай уранці, повністю ігнорував подругу.

Протягом дня Дженніфер залишила ще з десяток голосових повідомлень на кшталт:

"Оллі, ти скоро будеш?"

"Оллі, це не смішно. Подзвони мені"

"Олівере, я тебе ненавиджу. Подзвони"

Остання звучала якось так, і вона розлютила себе своїми ж словами:

"О, дуже розумно. Знаєш, що? Пішов ти!"

Дженніфер кинула телефон у сумку, потираючи скроні.

–Запевняю вас, міс Вінсент, це аж ніяк не належна лексика для вираження будь–яких емоцій у стінах нашої школи... – сказала директриса Герберт. Це була сувора жінка з копицею чорного волосся, закрученого в ідеальну завитушку на потилиці, вона була вдягнена в суворий брючний костюм.

Дженніфер промовчала і увійшла в аудиторію, сівши за стіл. Чомусь їй уявилося, що зараз до класу увійде та дівчина, з якою вранці привітався Нік. З думок її вирвала директорка, яка забігла в клас, починаючи швидко щось говорити.

–Діти, дозвольте представити вам вашого нового вчителя літератури – міс Ґотлін.

Дженніфер перевела погляд на дівчину, яка була на перший погляд навряд чи старшою за саму Дженніфер. Вона була невисокою, мініатюрною, але при цьому, якоюсь величною, перед нею хотілося схилити коліна. Горда постава, високо піднята голова, поблажливий погляд згори–донизу і легка усмішка на губах. Вона оглядала клас, ніби королівські угіддя. Погляд темно–синіх очей зупинився на Дженніфер. Хлопці присвиснули. Міс Ґотлін послала їм невдоволений погляд і вони, ніби втративши дар мови, замовкли до кінця уроку.

Дженніфер була в захваті від нового викладача, адже урок вона провела відмінно. Вони повторили минулорічний матеріал і проаналізували кілька творів. Міс Ґотлін говорила легко, голос її був дзвінким і мелодійним, у ньому була нотка гри. Коли продзвенів дзвінок, Дженніфер зауважила, що їй не хотілося йти. Ніби часу заняття їй було мало. Вона перекидала сумку на плече і думала про те, як поводитиметься, коли прийде захеканий Оллі і почне вимолювати вибачення, вона посміхнулася, обдумуючи, як його помучить, перш ніж пробачити.

–Дженніфер? – ніби повертаючи дівчину з підступних думок проспівав голос міс Ґотлін.

–Так? – вона обернулася. Міс Ґотлін сиділа за столом, схрестивши руки, вона говорила холодним голосом із легкою посмішкою на губах.

–Я хотіла поговорити з тобою. Я тільки знайомлюся з усіма вами, але все ж, про тебе чула, як про одну з найздібніших учениць класу.

Дженніфер посміхнулася.

–Я просто хотіла сказати, що, якщо тобі знадобиться допомога або дружня компанія, я буду рада допомогти.

Вона блиснула білосніжними зубами. Дженніфер усміхнулася у відповідь.

–Спасибі, міс Ґотлін.

–Можеш звати мене Ельга.

–О... а так можна?

–А ми нікому не скажемо.– Ельга підморгнула.

Дженніфер усміхнулася.

–До побачення, Ельго.

–Да завтра, Дженніфер.

Вони обмінялися посмішками й розпрощалися. Дженніфер увійшла в наступну аудиторію з дуже награним почуттям гордості. Але Оллі не судилося оцінити цього. Адже його не було і на цьому уроці. Замість нього на заняття прийшли троє новеньких. Есме, Найджел і Джилана. 

Дженніфер завжди вважала себе дивною, але ці троє були ще гіршими. По–перше, вони ледь не побилися за вільне місце за її партою. Потім усе–таки вирішили, не питаючи її, що поруч розташується Есме.

–Привіт.– прошепотіла вона.–Я –Есме.

–Дженніфер.

–А я Найджел!– шепнув з парти позаду хлопець.

–Я …

–Джилана. Я чула, вас представив викладач.– прошипіла Дженніфер.

–А ти тут з першого класу навчаєшся, чи переводилась?– спитала Есме.

–Ходиш на якісь гуртки?– прямо за нею спитав Найджел.

–А яку музику любиш?– спитала Джилана.

–Слухайте, я на уроці. Припиніть.

–О…вибач. Поговоримо потім.

Та вистачило їх лише до моменту, коли вчитель вийшов з кабінету за останні п'ятнадцять хвилин. Всі учні почали повертатись один до одного і гучно спілкуватись, а ці троє просто не вгавали. Дженніфер була розгубленою, вона не розуміла, що відбувається. Відчуваючи дискомфорт поруч із новачками, вона намагалася втекти від них подалі. Їй здавалося, що настирливим друзям щось потрібно від неї. «Коли вже прийде Олівер? Довго цієї балаканини я не витримаю.» – думала Дженніфер.

  На радощах, що останнє заняття було без новачків, Дженніфер поспішила першою вибігти зі школи, після дзвінка.  Прийшовши додому, вона відчула запах підгорілого омлету. Здається, Кріс знову невдало пообідав. Ось, варто дядькові Ніку затриматися на роботі, як брат починає демонструвати свої жахливі кулінарні здібності. За Дженніфер зачинилися вхідні двері. Вона розбулася і кинула сумку на тумбочку.