Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Епілог

...Хоч жінка з півдня й скидалася зовні на ангарійку, хоч і доводилася донькою Данар Ранд, яку ще пам'ятали старі слуги, все одно її вважали чужою в садибі Ранд, одній із найстаріших садиб в Ангарі, серед глухих смерекових лісів. Зайда, втім, не вдавала, буцімто цього не розуміє, й інколи зауважувала з усмішкою, що в неї був час звикнути до будинків, де їй не раді. Подібну ж розсудливість вона проявила і коли мова зайшла про спадкування, майже одразу показавши, що не оскаржуватиме право своїх родичів на землі, над якими вони володарювали вже багато років. Це потішило стару пані Като, яка давно вже вважала себе очільницею клану Ранд - при цьому вона була лише двоюрідною сестрою покійних Данар та Іло, прямих спадкоємиць роду, чиї долі занапастили кляті іллірійці.

Дочка Данар з'явилася в Ангарі наприкінці зими, що видалася досить суворою. Жінка обморозила пальці на ногах, але то була мізерна плата за безумство, подібне до зимової подорожі. Мало хто зважився б вирушити в дорогу серед зими, та ще й з настільки бідними припасами. При ній було лише двоє слуг, верхи на кволих мулах. Сама жінка їхала на невисокому сумирному конику з дешевою збруєю. Людей вона найняла в якомусь південному селі біля гірського перевалу, і були вони чи не більш безпорадні в дорозі, ніж сама іллірійка - перетнути половину князівства в зимову пору їм вдалося завдяки божій милості, не інакше.

Коли ця жалюгідна трійця постала біля воріт маєтку, з'явившись із завіси мокрого снігу, брамник довго не міг збагнути, чого хочуть від нього волоцюги, що розмовляли з огидним південним акцентом. З недовірою вислухавши пояснення жінки, яка наполегливо згадувала ім'я Данар Ранд, він з побоюванням доповів пані Като, що зустрічі з нею просить пані, яка називає себе дочкою покійної Данар.

Пані Като дуже стривожилася.

- Це знову якісь іллірійські хитрощі! - сердито вигукнула вона, звертаючись до своїх синів. - Проклятим півднякам недостатньо того, що вони розоряють наші землі, примушуючи нас платити данину! Ми забилися у свої старі фортеці, немов лисиці у нори, і з тривогою чекаємо кожної нової звістки з Іллірії. Нас досі не вважають рівнею, забороняючи в'їжджати в Південні землі, наче ми якісь дикуни. Ми не можемо слова впоперек сказати зухвалим іллірійцям... І ось! Тепер ці пройдисвіти хочуть накласти жадібну лапу на мою землю!.. Востаннє я отримувала листи від Іло Ранд понад десять років тому. Так, Данар мала доньку, але Іло писала, що пан Еттані, провалитися йому в пекло, не бажає знати рідню своєї дружини і вдає, ніби нас не існує. Не вірю, ніби в Іллірії могло щось змінитися на краще. Я поговорю з цією жінкою, але нехай кляті півдняки не думають, що я настільки дурна, щоб не помітити омани!..

Зрозуміло, і сини Като, і слуги, які чули цю промову, розуміли, що занепокоєння старої пані зумовлене не тільки природньою недовірою до хитрих уродженців півдня, а й тим, що, згідно з іллірійськими законами, донька Данар була прямою спадкоємицею роду. Коли гордовитий іллірієць Еттані забирав з собою юних Данар та Іло, глава роду Ранд, пан Тодо, ще не знав, що незабаром втратить одного за іншим синів, залишившись зовсім без спадкоємців.

Смуток прийшов на землі Ранд в ту пору, оскільки виходило, що право на землі може пред'явити проклятий Еттані. Пан Тодо спробував було домовитися із зятем, щоб той відправив доньку в Ангарі, довіривши дівчинку опіці сім'ї її матері, тим паче, що в листах Іло скаржилася на повну байдужість пана Гако до дитини. Але іллірієць не удостоїв відповіддю жодне послання тестя. Тоді пан Тодо оголосив, що удочеряє племінницю, Като, і вважає її своєю спадкоємицею. Це виявилося вельми розумним рішенням - Като була значно старшою за доньок старого пана, і, до того ж, вирізнялася розважливістю та рішучістю, які дозволяли їй відразу прийняти владу з рук очільника клану, котрого остаточно зламали прикрощі та втрати.

Двадцятий рік пані Като вважала, що саме їй та її синам слід розпоряджатися в землях Ранд, але при цьому її невідступно переслідував страх того, що сім'я Еттані пред'явить свої права на володіння її клану. Вона знала, що день, коли біля воріт маєтку з'являться гості із Південних земель, обов'язково настане і принесе з собою чимало клопоту.

І ось жінка з Півдня увійшла до головної зали маєтку, обережно й повільно ступаючи кам'яною візерунчастою підлогою. Вигляд її одночасно вразив і заспокоїв пані Като: у блідому вузькому обличчі виразно проступала подібність до Данар, яку Като добре пам'ятала, а постава і манери аж ніяк не вказували, нібито гостя має намір висувати якісь вимоги. Її чорні очі виражали лише втому і спокійну цікавість.

- Мене звати Гоеділь Альмасіо, - сказала вона, привітавши пані Като. - Моє дівоче прізвище - Еттані, і вам воно має бути знайоме.

Пані Като Ранд з обережністю погодилася з цим твердженням, переходячи на мову південних земель, і запитала, що за справи привели пані Альмасіо в землі її родичів по материнській лінії. Гоеділь, старанно добираючи слова, відповіла, що обставини її життя склалися несприятливо, і з цієї причини вона просить у своїх шановних родичів притулку, жодною мірою не бажаючи їх обтяжити або обмежити в яких-небудь правах.

Слова ці були схожі на правду - аж надто непоказний вигляд мала пані Альмасіо та її слуги, що вирушили в дорогу серед зими, не маючи для цього навіть пристойного одягу. Пані Като зрозуміла, що розпитувати далі жінку слід за меншої кількості свідків, і з помірною люб'язністю запропонувала новоявленій родичці притулок і стіл. З деяким запізненням вона представила їй сімох своїх дітей, як завжди, відчуваючи приховану гордість - чи багато жінок можуть похвалитися такою кількістю міцних і хоробрих синів?.. Всі чоловіки Ранд були, як на підбір, добре скроєні і гарні собою - світловолосі, блакитноокі, як це і належить добрим ангарійцям.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍