Читати книгу - "Ловець снів"

подивився на нього, облизнув губи під маскою. Овен, намагаючись справляти враження впевненого у своїх діях, у-мене-все-під-контролем командира, кивнув йому. Можливо, це спрацювало, бо Бродскі кивнув у відповідь і пішов далі.

У «Віннебаґо» з написаною від руки табличкою на дверях «Місце, де приймаються рішення» тривали крики. Щойно Овен рушив у тому ж напрямку, тип в окулярах, який стояв за колючим дротом на самоті, гукнув йому:

— Гей! Гей, ви! Зачекайте хвилинку, мені треба поговорити з вами!

«Хто б сумнівався, — подумав Андергілл, не сповільнюючи кроку. — Хто б сумнівався, що тобі потрібно поговорити зі мною і розповісти всю тисячу причин, чому тебе потрібно відпустити цієї ж хвилини».

— Овергілл? Ні, Андергілл. Так вас звуть, правильно? Так, точно. Я повинен поговорити з вами, це важливо для нас обох.

Овен зупинився, незважаючи на крики у «Віннебаґо», які вже починали змінюватися жалісними схлипами. Недобре, але принаймні, схоже, там нікого не вбили. Він уважніше придивився до цього в окулярах. Худий, як рейка, і тремтить, хоч і вдягнений у довгу куртку.

— Це важливо для Рити, — надривався худий чоловік, перекрикуючи двигуни, які наче змагалися, хто зареве голосніше. — І для Катріни.

Імена цей пришелепкуватий вимовив так, немов витягав їх, як важезні камені, з глибокої криниці, але Овен, для якого імена дружини й доньки прозвучали як грім серед ясного неба, цього не помітив. Бажання підійти до незнайомця і запитати, звідки він їх знає, було сильним, але зараз він абсолютно не мав часу… спізнювався на зустріч. І якщо поки ще нікого не вбили, це не означало, що ніхто не буде вбитий найближчим часом.

Овен кинув останній погляд на людину за колючим дротом, запам’ятовуючи її обличчя, і поспішив до «Віннебаґо» з табличкою на дверях.

3

Перлмуттер читав «Серце пітьми», бачив «Апокаліпсис сьогодні», і не раз у нього виникала думка, що прізвище Курц якось уже занадто підходить для його боса. Він навіть був готовий посперечатися на сто доларів (а це велика сума для такої артистичної натури, як у нього), що це не справжнє ім’я, що боса насправді звати, скажімо, Артур Голсеппл, або Деґвуд Елґарт, або, може, Педді Мелоуні. Але Курц? Навряд чи. Напевне, це ім’я взяте для більшої поважності і така ж бутафорія, як оброблений перламутром пістолет сорок п’ятого калібру Джорджа Паттона. Люди Курца, серед котрих деякі перебували під його керівництвом іще з «Бурі в пустелі» (Арчі Перлмуттеру до таких було далеко), вважали його — і Перлмуттер був із ними згоден — божевільним сучим сином… божевільним, як Паттон… іншими словами, таким собі безумним лисом, ненормальним, але хитрим. Цілком імовірно, що він, коли голився вранці, дивився на себе в дзеркало і тренувався вимовляти правильним шепотом Марлона Брандо: «Жах, жах».

Тому Перлі відчував занепокоєння — але воно було звичним, — коли ввів третього помічника кухаря Мелроуза до натопленого командного трейлера. Курц мав абсолютно буденний вигляд, сидів у плетеному кріслі-гойдалці в частині, яка була тут за вітальню. Він зняв комбінезон, який тепер висів на дверях, через які зайшли Перлмуттер і Мелроуз, і зустрів їх у теплих кальсонах. На спинці крісла висів пістолет у кобурі. Не сорок п’ятий калібр із інкрустованою ручкою, а дев’ятиміліметровий автоматичний пістолет.

Усе електронне обладнання було ввімкнене й діловито бурмотіло. Факс на столі гудів, безперервно викидаючи все нові сторінки, кожні кільканадцять секунд «iMac» життєрадісним механічним голосом повідомляв: «У вас новий лист!» Три рації, всі на невеликій гучності, тріщали й перескакували з однієї частоти на іншу. На панелі зі штучної сосни позаду письмового столу висіли дві фотографії. Як і табличка на дверях, ці фотографії подорожували з Курцом усюди. На лівій, підписаній «Інвестиції», був зображений янгольського вигляду хлопчик у формі бойскаута, права рука піднята, три пальці витягнуті в скаутському привітанні. Праве фото, підписане «Дивіденди», — це аерофотознімок Берліна навесні 1945 року. Дві-три будівлі ще стоять, але переважно в кадрі руїни та купи битої цегли.

Курц махнув рукою на стіл.

— Не звертайте уваги, хлопці, це просто шум. Фредді Джонсон має розбиратися з цим, але я послав його до їдальні перекусити. Порадив не поспішати, з’їсти всі чотири страви, від супу до горіхів, від poisson[114] до морозива, тому що ситуація… ситуація тут, хлопці, майже… СТАБІЛІЗУВАЛАСЬ! — Він вишкірився безжальною посмішкою Франкліна Делано Рузвельта і став погойдуватись у кріслі. На ремені, наче маятник, моталася кобура з пістолетом.

Мелроуз невпевнено всміхнувся у відповідь, посмішка Перлмуттера була менш стриманою. Він нарешті розкусив Курца: бос був екзистенційним фанатиком… і треба сподіватися, що це на краще. Гуманітарна освіта не обіцяла карколомної військової кар’єри, але давала свої переваги. Наприклад, уміння будувати фрази.

- Єдине, що я наказав лейтенантові Джонсону, — ой, ніяких звань, я хотів сказати, моєму доброму другові Фредді Джонсону, — це щоб він помолився перед їжею. Ви молитесь, хлопці?

Мелроуз кивнув, так само невпевнено, як усміхався, Перлмуттер кивнув поблажливо. Він не сумнівався, що, як і ім’я, постійно підкреслювана побожність Курца була позою.

Курц гойдався, щасливо дивлячись на двох чоловіків, під ногами яких розтікалися калюжки талого снігу.

— Найкращі молитви — дитячі, — зауважив він. — Простота, розумієте? «Бог великий, Бог хороший, Він нам їжі дасть і грошей». Хіба це не просто? Хіба не красиво?

— Так, н… — почав Перлі.

— Заткни їбальник, тварюко, — щасливо вимовив Курц, продовжуючи гойдатися. Пістолет так само теліпався на кінці ременя. Курц перевів погляд із Перлі на Мелроуза. — А що ти думаєш, хлопчику? Це прекрасна маленька молитва чи прекрасна маленька молитва?

— Так, с…

— Або Аллах акбар, як кажуть наші арабські друзі. «Немає іншого Бога, крім Бога». Що може бути простіше? Це просто в яблучко, якщо ви розумієте, про що я.

Вони не відповіли. Курц став гойдатися швидше, пістолет почав теліпатися швидше теж, а Перлмуттеру стало дещо моторошно на душі, як раніше, коли прибув Андергілл і трохи охолодив Курца. Можливо, це теж частина вистави, але…

— Або Мойсей біля палаючого куща! — раптом вигукнув Курц. Його вузьке кінське обличчя освітилося навіженою посмішкою. — «З ким я розмовляю?» — питає Мойсей, а Господь йому в лоб: «Я Той, що Я є, і нічого більше, ха-ха-ха». Який він жартівник, цей Господь, так, містере Мелроуз? Ви дійсно назвали наших шпигунів з інших світів космічними ніґерами?

У Мелроуза від подиву відвисла щелепа.

— Відповідай, салаго.

— Сер, я…

— Ще раз назвете мене сером, коли група на завданні, містере Мелроузе, і наступні