Читати книгу - "Знаменитий детектив Блюмквіст"

тато, — радісно каже він.

І Ніке знов плаче, але тепер нечутно, уткнувши голову в мох. Іноді Бог буває милосердний до старих грішників — тепер йому вже можна не турбуватися за Расмуса. Ніке плаче із вдячності… і тому, що йому важко прощатися з маленьким хлопчиком у брудному комбінезончику, який стоїть коло нього й вагається, чи йому йти до тата, чи залишатися з Ніке.

— Іди і скажи татові, що в лісі лежить нікчемний старий кіднапер, — мовить Ніке.

Тоді Расмус знов обіймає його за шию і, хлипаючи, каже:

— Ти зовсім не нікчемний старий кіднапер, Ніке!

Ніке насилу підіймає руку і гладить Расмуса по щоці.

— Прощай, Расмусе, — шепоче він. — Іди і стань Білою Трояндою. Найкращою з усіх Білою Трояндою…

Расмус знов чує, що його гукають. Він, і далі схлипуючи, підводиться, нерішуче стоїть і дивиться на Ніке. Потім рушає в той бік, де чути голос, обертається кілька разів і махає рукою. Ніке не має сили помахати йому рукою у відповідь, але проводжає маленьку дитячу постать поглядом простодушних синіх очей, повних сліз.

Ось Расмуса вже не видно. Ніке заплющує очі. Тепер він задоволений… і втомлений. Тепер добре буде заснути.

19

— Вальтер Сіґфрід Станіслаус Петерс, — сказав комісар поліції державної безпеки, — все збігається. Нарешті! Вам не здається самому, що вас уже пора спіймати?

Інженер Петерс пропустив його запитання повз вуха.

— Дайте мені сигарету, — нетерпляче мовив він. Поліцай Б'єрк підійшов до нього й засунув йому між губи сигарету «Робін Гуд».

Петерс сидів на камені біля пристані. Він був у наручниках. Біля нього стояли решта: Блюм, Сванберґ і чужоземний пілот.

— Мабуть, ви знаєте, що ми вже давно полюємо на вас, — повів далі комісар. — Ми запеленгували ваш радіопередавач два місяці тому, але ви зникли саме тоді, як ми мали спіймати вас. Ви що, втомилися шпигувати й перекинулись на викрадання людей?

— А хіба не однаково, — з відвертим цинізмом відповів Петерс.

— Може, й так, — сказав комісар. — Та в кожному разі вам уже не світить ні те, ні те.

— Так, тепер уже більшість тих справ, які я залагоджував, мені не світять, — гірко погодився Петерс і кілька разів глибоко затягнувся сигаретою. А тоді мовив: — Я б хотів про одне спитати вас. Як ви довідалися, що я на острові Кальвен?

— А ми не знали про це, поки не прибули сюди, — відповів комісар. — А прибули ми сюди завдяки тому, що один старий шкільний учитель у Лільчепінґу вчора ввечері випадково спіймав на коротких хвилях повідомлення від нашого приятеля Калле Блюмквіста.

Петерс глянув на Калле.

— Я так і думав, — сказав він. — Що б мені було прийти на дві хвилини раніше й порішити його! Прокляті дітлахи! Це вони в усьому винні від самого початку. Мені легше було б боротися з цілою шведською поліцією державної безпеки, ніж із ними трьома.

Комісар підійшов до трьох Білих Троянд, що сиділи на пристані.

— Поліція державної безпеки рада, що має таких чудових помічників.

Усі троє скромно опустили очі. А Калле подумав, що, властиво, вони допомагали не поліції державної безпеки, а тільки Расмусові.

Петерс затоптав каблуком недопалок і стиха вилаявся.

— Чого ми чекаємо, — сердито сказав він. — їдьмо!

Зелений острівець серед сотень інших у синьому літньому морі. Сонце освітлює маленькі будиночки, довгу пристань і всі човни, що там припнуті й гойдаються на хвилях. Високо над верхів'ями ялин літають білокрилі чайки. Час від часу котрась із них блискавично пірнає у воду й шугає вгору із верховодкою у дзьобі. Маленька плиска й далі щось шукає у вересі, а червоні мурашки й далі лазять по тому камені, біля якого діти ховалися. І, мабуть, так буде сьогодні, і завтра, і всі подальші дні, поки скінчиться літо. Але ніхто не знатиме про це, бо нікого тут не буде. Скоро, дуже скоро вони покинуть цей острівець, він зникне в них з-перед очей, і вони ніколи більше не побачать його.

— Я вже не бачу будиночка Єви-Лотти, — мовив Калле.

Вони сиділи купкою на кормі моторного човна і все озиралися на зелений острів, який саме залишали. І, озираючись, щоразу здригалися. Вони були раді, що залишають ту сонячну, зелену в'язницю.

Расмус не озирався назад. Він сидів на колінах у батька і був стурбований тим, що в нього така густа борода. А що, як вона ростиме далі і стане така довга, що вплутуватиметься в колесо, коли батько їхатиме на мотоциклі?

Турбувало його і ще одне.

— Тату, чого Ніке спить серед дня? Я хочу, щоб він не спав, а говорив зі мною.

Професор сумно поглянув на ноші, де лежав непритомний Ніке. Чи зможе він колись подякувати цьому чоловікові за те, що він зробив для його сина? Мабуть, ні. Ніке був у поганому стані й мав небагато шансів вижити. Мине щонайменше дві години, поки він опиниться на операційному столі, а тоді, певне, вже буде запізно. Це справді були ніби перегони її смертю. Поліцай Б'єрк робив усе, щоб витиснути з мотора найбільшу швидкість, але…

— Я вже не бачу пристані, — сказала Єва-Лотта.

— То й добре, що не бачиш, — мовив Калле. — Глянь, Андерсе, а он та скеля, з якої ми пірнали.

— І наш курінь, — буркнув Андерс.

— А знаєш, тату, як гарно спати в курені, — сказав Расмус.

Раптом Калле згадав про одну справу, яку треба було обговорити з професором.

— Я сподіваюся, що ваш мотоцикл, професоре, стоїть там, де ми його лишили, — сказав він. — Сподіваюся, що його ніхто не поцупив.

— Ми можемо поїхати туди будь-коли й перевірити, — відповів професор. — Я більше хвилююся за свої папери.

— Тихо! — прошепотів Калле. — Я заховав їх у надійному місці.

— Тепер ти вже, мабуть, можеш сказати, де, — зацікавлено мовила Єва-Лотта.

Калле таємниче всміхнувся.

— Відгадайте! Звісно, в шаховці на горищі пекарні, у нашій скриньці!

Єва-Лотта охнула.

— Ти здурів! А що, як Червоні Троянди їх викрали!

Така думка трохи стурбувала Калле. Та він скоро заспокоївся.

— Тихо! — мовив він. — Тоді ми викрадемо їх назад!

— Так, — жваво підхопив Расмус. — Ми кинемо бойовий поклик і викрадемо їх назад. Я також стану Білою Трояндою, тату!

Це сенсаційне повідомлення не заспокоїло професора.

— Калле, я посивію через тебе, — сказав він. — Звісно, я буду вдячний тобі довіку, але кажу, якщо папери пропадуть…

Поліцай Б'єрк перебив його:

— Не хвилюйтеся, професоре! Якщо Калле Блюмквіст каже, що ви отримаєте папери, то так і буде!

— Принаймні Кальвен уже не мозолить нам очі, — сказав Андерс і сплюнув