Читати книгу - "Штани з Гондурасу"

— Киньте ці жарти. Я не дєвочка, щоб наді мною підшучувати.

— Зараз нам не до жартів, — сказав Галапочка.

— Я питаю — хто мене доставить обратно? — суворо мовила дама.

Галапочка не втримався:

— Йдіть сядьте отам на березі — я потім викличу вертоліт. Якщо хочете летіти. А якщо хочете йти пішки, то йдіть отуди до асфальту. — Переходить на крик: — І швидше, поки я ще не осатанів!

Дама вхопила свою скриньку. Лякливо оглядаючись, пошвидкувала геть.

Повернулася Крузя з півпляшкою «Екстри». Товстий каже до Галапочки:

— Ти добре розкрий йому пащу, щоб не вхопив зубами, а я буду хлюпати.

Галапочка присів біля коня. Взяв його голову собі на коліна. Повернув мордою вгору. Вхопив за нижню та верхню щелепи, розвів. Товстий спритно вибулькав горілку.

— За п’ять хвилин подіє.

Кінь порухав спочатку вухами. Тоді головою. Потім хвостом.

— Буде жити, — зрадів товстий. — Раз уже має силу хвіст підняти.

Галапочка засумнівався:

— Може, ми йому забагато влили?

— Ти що? — здивувався водій. — Для коня півпляшки — що для людини наперсток. Йому щоб наклюкатися, треба хоч відро.

— Так він же без закуски, — каже Галапочка.

— А ми йому зараз салат з лопухів зробимо.

— Дивіться — підводить голову! — зраділа Крузя.

Дракон спочатку підвів голову. Галапочка кинувся до нього. Став гладити по шиї.

— Дракончику, вставай. Ну, давай, піднімайся.

— Треба взяти його за хвіст і за вуздечку, то він швидше встане, — сказав товстий.

— Ви що! — стривожилася Крузя. — Ще хвіст відірветься.

Водій посміхнувся:

— У коня хвіст міцний.

Кінь за той час вже звівся на передні ноги.

— Ну, ну, ще трішки, — заходився біля нього Галапочка.

Дракон зробив ривок і підвівся на всі чотири.

— О-о-о! Бачив? — захоплено вигукнув водій. — Бачив, що робить горілка? Не тільки валить з ніг, а й піднімає на ноги… А ми за тією кікіморою чортзна-куди гналися…

Дракон дивиться на ліс, на дерева. Все перед його очима хитається. Хитається Галапочка, хитається Крузя, хитається товстий незнайомець. Правда, те хитання не тривожне, а радісне. Усе довкола набрало веселого рожевого відтінку. Все навколо почало танцювати. Танцюють кущі, дерева, танцюють Галапочка і Крузя, танцює товстий. Навіть етюдник танцює.

Дракон і собі почав танцювати. Став дибки. Потім хвицнув задніми ногами, тоді пішов вибрикувать…

Коридор знайомої нам установи. Знайомі двері з табличкою «САМ І. І.».

Кабінет. За столом Іван Іванович. Перед ним навитяжку стоїть завтрашній пенсіонер.

— Ось, — каже Іван Іванович. — Надіслали звідтіля, — вказав пальцем у стелю. — Знову цей Галапочка. Вже другого коня має. Жовтого. Найсуворішим порядком розібратися! Хто він? Циган? Де він тих коней бере? То не мотоцикл, що можна в магазині купити, і не колесо, що можна на заводі вкрасти… Може, в нього десь підпільна ферма. А може, зв’язки?.. Словом, розібратися. Ще цього нам бракувало. Правильно пише цей громадянин Неусипний, чи як його… Місто бореться за зразкову чистоту, порядок, а тут чортзна-що. І дайте запит у Спілку художників, що це за Галапочка. Чи вони знають, що він гендлює кіньми. Поцікавтеся в міліції, чи не притягувався він до відповідальності за що-небудь. Словом, дерзайте.

Завтрашній пенсіонер погладив долонею лисину…

Квартира Галапочки. Увімкнений телевізор. На екрані топчеться бульдозер. Перед телевізором на софі сидить Крузя. Підібрала під себе ноги, жує яблуко.

Відчиняються двері, з’являється Робінзон.

— Ось і я.

Підійшов, поцілував Крузю. Сів біля неї на софу.

— Їсти хочу, як вовк.

Крузя байдуже спостерігає за бульдозером.

— Зачекай, додивлюся, тоді щось зготую.

— Готового нема нічого?

— Цікаво, коли я мала це зробити?

— Ти ж на заняття сьогодні не ходила.

— То я готувалася до колоквіуму.

Робінзон мовчки пішов на кухню. Повернувся з шматком хліба, сів біля Крузі, жує.

Крузя зауважила:

— Наїсися хліба, тоді не будеш їсти того, що я зготую.

— Ти спочатку зготуй… До речі, отой бульдозер, — киває на екран, — з якої організації?

— Звідкіля я знаю?

— Ти ж дивишся передачу.

Крузю ніби муха вкусила:

— Маю я право колись телевізор подивитися?

— Маєш, звичайно, що маєш. А. я маю право хотіти їсти?

— Відколи я тебе знаю, ти завжди хочеш їсти.

Галапочка обнімає Крузю:

— А ти нагодуй, і я не захочу. Хіба це так важко?

— Ти, напевно, одружуєшся тільки для того, щоб мати кухарку. По-моєму, всі ви однакові.

— А ти думала?

— Я думала, що в художників любов до коханої розташована трохи вище, ніж шлунок.

— Народна мудрість гласить, що шлях до серця чоловіка пролягає через його шлунок.

— Народна мудрість гласить: сухий хліб з водою, аби, серце, із тобою.

— Це вона каже до нього, а не він до неї. Він каже, що ти, мила, будеш їсти на Вкраїні далекій? А вона йому відповідає: сухий хліб з водою.

— Бачиш, все-таки жіноче кохання вище за ваше. Ми коли кохаємо, то безкорисливо, високо.

— Вважаю, що кохати треба не дуже високо і