Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

Глава 47. Давид

Я щосили вдарив стіну кулаком. Біль трохи допоміг протверезіти, але ані краплі не допоміг впоратися з тим, що відбувалося на душі.

Дивлюся на двері, за якими сховалася Лера і придушую бажання кинутися за нею. Нехай заспокоїться. Нам обом це потрібно. А потім сісти й обговорити цю бісову ситуацію.

А поки… поки потрібно розібратися з Альоною. Якщо я правильно зрозумів, вона прийшла до нас з Лерою додому і наплела справжню маячню. Або ж це розум Лери так все пперекрутив?

Зраджую я їй  бачте! Та у мене така ахінея в житті розвернулася, що спати ніколи, не те що танцювати з бубном навколо інших дівчат. Братові, Дані, зовсім погано і прогнози лікарів невтішні. Малолітня заноза в дупі залетіла і відмовляється говорити від кого. Мати на заспокійливих вже кілька тижнів. З тієї самої пори, як дізналася про хворобу брата. А Лера… Чорт би побрав цю дівчину!

Беру в руки телефон, але замість того, щоб Альоні телефонувати – пишу повідомлення Лері.

«Не нароби дурниць. Я вранці приїду і все обговоримо. Я не зраджував тобі, дурненька. Вибач за різкість, але мене накрило».

Відправляю й одразу чую десь поряд вібрацію мобільного. Сумочка Лери на підлозі біля входу. Вона телефон свій забула. Дідько.

Гаразд. Розберемося.

Знаходжу в списку контактів Альону. Злюся чомусь найбільше на неї. Якщо виявиться, що й насправді приходила до Лери – придушу лярву. Якого біса вона лізе в мою родину? Я їй ясно зрозуміти дав, що нічого у нас не буде, ми домовилися друзями залишитися і навіть, здається, були ними.

Я їй про Ольгу розповів, поради просив. Клініку щоб і лікаря хорошого порадила. Вона ж медпрацівник, шарить в таких справах, а вона…

- Та-а-ак, - протягнув мелодійний голос Альони на тому кінці проводу.

- Якого біса ти моїй дружині наговорила? – я все ще не відійшов після розмови з Лерою, тому виходить грубіше, ніж я планував. – З яких пір я зробив тебе своєю коханкою? І звідки в мене вагітна подружка, не поясниш мені?

- Я… ем-м, ти про що? – налякана моїм тоном пищить вона.

- Не роби з себе дурепу.

- Давиде, ти чого? Я просто тебе шукала, ти ж просив мене порадити клініку. Тебе не було на роботі, телефон був вимкнений і я пішла додому. Хіба моя провина, що твоя дружина все перекрутила і навигадувала собі щось? – трохи істерично питає мене.

- Ще раз запитую: ти казала їй, що ми з тобою спимо чи ні? – підвищую голос я.

- Ні… ну, вона запитала, чи були у нас з тобою якість стосунки. Адже вона бачила нас тоді в під'їзді, навіть дурепа б зрозуміла, навіщо ми до тебе підіймалися. Я сказала, що в минулому ми й насправді були коханцями. Вибач, Давиде, не знаю, що на мене найшло.

- Чому я тобі не вірю, а? 

- Давид…

- Коротше, - перебиваю її, слухати виправдання бажання немає, - мене не буде кілька днів, або ти напишеш за власним, або я посприяю тому, щоб тебе звільнили. Тому що разом працювати ми не будемо.

- Ти з глузду з'їхав? – істерично закричала вона в слухавку. – Ти невдячний покидьок! Коли потрібно було я завжди поряд знаходилася, два бісових роки ти мною користувався, а зараз звинувачуєш чорт знає у чому, та ще й погрожуєш?

- Я все сказав. Тобі не варто було лізти в моє життя. Я тебе по-дружньому про допомогу попросив, а ти загидила все. Ти ж бабою нормальною була завжди, Альон, що ж ти витворяєш-то?

Вона гірко розсміялася.

- Я б подивилася на тебе, Давид, якби ти стільки часу кохав людину, думав, що у вас є майбутнє, а потім в одну мить все зруйнувалося. Та я тиждень проревіла після того, як від чоловіків дізналася, що ти одружився!

- Я тобі одразу сказав, що у нас нічого більшого, ніж просто секс не буде, - жорстко відрізаю я. Від цих закоханих баб одні проблеми. – Сподіваюся, ти все зрозуміла. Прощавай.

Скидаю виклик та притуляюся спиною до шафи. Лера весь день напевно ревіла. Але небезпека минула, Смоленський вийшов з води сухим,  а мені що робити? Мені теж взагалі-то погано, але кому це цікаво? Смоленський напевно зателефонує скоро з погрозами стерти мене в порошок за те, що посмів його дочку образити. Або відправить когось з людей своїх урок мені надати. Але зараз мені точно втрачати нема чого. Нехай хоч живцем закапають, а слухняно йти в нього на поводу не стану.

Згадую про пляшку віскі, що залишилася в кухні. Вирішую випити.

У квартирі занадто тихо без Лери. Якось не так. Відчуваю провину за свої слова. Пішло все до біса!

Відкручую кришку та п’ю прямо з горла. От тепер значно краще.

Я заснув прямо на підлозі в кухні. Забув відкрити вікно коли курив, тому навколо туман з диму. Дихати немає чим. З напівдрімоти вирвав звук вхідного дзвінка. На силу продрав очі. Час ночі. Лера телефонує, чи що?

А, ні. Смоленський.

Я вже приготувався слухати про те, який я покидьок і що зроблять зі мною та всією моєю сім’єю, як замість цього пролунало зовсім інше.

- Давид, Лера з тобою? Скажи, що з тобою, - схвильований голос її батька змусив мене підібратися та випростатися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍