Читати книжки он-лайн » Міське фентезі 🌆🌟🔮 » Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс

Читати книгу - "Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 90 91 92 ... 115
Перейти на сторінку:
46 розділ

Джодаж, бог водної стихії

 

Сила, вона вливалася в нього потужним потоком, пестячи свого справжнього хазяїна. Заповнювала собою кожну клітину його тіла, повертаючи не лише життя, а й уривки спогадів, забуті раніше емоції, якісь почуття... Причому останніх виявилося так багато, що розібратися в них не було ніякої можливості…

Чому потік перервався, він не зрозумів, проте чітко відчув, сила бога все ще живе в тендітному зраненому тілі, що безвольною ганчіркою повисло в його руках. Перехопивши дівчину зручніше, Джодаж швидко захлопнув ослаблений «Божественний тлін» і, впевненим кроком, подався геть.

Минувши шокованих абсолютно знесилених вартових, бог водної стихії зустрівся віч-на-віч з уже знайомим чоловіком.

- Віддай її мені, - самовпевнено наказав майбутній небіжчик.

- Або що? - прогарчав, дужче притискаючи до себе нерухоме тіло.

- Або вона помре, - тяжко видихнув маг. Сильний маг! Джодаж бачив його потоки, розумів, якщо вони зійдуться у боротьбі, він не вистоїть. Не зараз, коли сила тільки-но повернулася і ще не встигла закріпитися.

- Веди! - наказав, не збираючись віддавати свою дорогоцінну ношу. Чому «дорогоцінну» ще не розумів, але виразно відчував, що повинен її оберігати. – І ще! Там, далі по дорозі, я залишив кількох хлопчаків. Скажи своїм, аби підібрали їх та привели до мене!..

І ось він, момент істини! Вона прокинулася і чекає, от тільки чого? Що він повинен сказати?.. Вибач, що покинув? Адже, судячи з розмови, він таки покинув... Чи, можливо, поверни мою силу? Але ж вона може і не знати, що володіє силою бога… Тоді, що? Вибачитися? Пригрозити? Розповісти прикрашену історію його порятунку?.. От тільки чи вона повірить так само легко, як інші?

Розпинаючи себе сумнівами, Джодаж пройшов у крихітну кімнатку, що перетворилася на лазарет. Майя, так, здається, її називав ОТОЙ, лежала на ліжку, згорнувшись крихітним клубочком. Зранене тіло подекуди посиніло і запалилося. Очі помутніли, відгороджуючи її від усього світу. А м'язи все ще здригалися від магії, що проскакувала по шкірі блискавицями.

- Хто тут? - прошепотіли пересушені губи, що сочилися яскравою кров'ю.

Задивившись, чоловікові раптом привиділося, наче вони посміхаються такою яскравою, ніжною усмішкою… Божевілля якесь! Струснувши головою, Джо підтяг до ліжка стілець.

- Як почуваєшся? - дурне питання, проте з чого ще почати, не знав.

- Не дуже, - видихнула дівчина, судомно шарячи рукою по простирадлах. Зрозумів, вона шукає його долоню. Біль пронизав серце! З чого б це? Але пручатися не став, вклав тонку долоню у свої пальці. - А ти?

- Що мені стане? – реготнув, намагаючись хоч якось зняти напругу.

- Ти живий... - з каламутних очей градом покотилися сльози. - Живий!..

- Ну-ну!.. - перехопивши майже невагоме тіло разом з ковдрою, бог пересів на ліжко і міцно притиснув дівчину, що здригалася від ридання, до широких грудей. Похитуючись туди-сюди, він, мов маленьку дитину, заспокоював Майю, поглинаючи залишки вільної магії, що не вмістилася в ослабленому тілі, аж поки вона не провалилася в глибокий цілющий сон.

От і добре! Хто-хто, а він точно зуміє виправити те, що натворила його сила, або він не бог водної стихії!

 

Майя

 

Прокинулася від того, що мені спекотно, тісно та дуже незручно! Спробувала поворухнутися і зрозуміла, мене загорнули в ковдру, мов у кокон, та притиснули до ліжка чимось важким. Та що ж це за напасть така?

Штовхнулася. Нічого! Засмикалася аби прибрати з себе вантаж, що придавив мене, і ... о боги, він поворухнувся! Мене навіть пересмикнуло від страху. Це ще що таке?

Але злякатися ще сильніше не дозволив до болю знайомий, навіть дуже рідний голос:

- Досить крутитися! До ранку ще кілька годин. Спи!

Завмерла! Це сон і мені сниться? Точно, сниться!.. Чи, може, все, що сталося після загибелі Джо, було сном? Жахливим кошмаром, який ніяк не відпускав... Очі моментально засльозилися. Коли це я встигла стати такою плаксою?

- Навіть не починай! - буркнув Джо, запалюючи світлячок і розвертаючи мене до себе.

Знайоме обличчя, очі… і ця демонова борода!

- Знову відрощуєш? – усміхнулася, втираючи звільненою рукою сльози радості. Боги, я згодна приймати його будь-яким, навіть кошлатим, аби знову не зник!

- Тобі не подобається? – із сумнівом погладив кучеряве жахіття.

- Ні, - похитала головою, боячись моргнути, щоб видіння не розвіялося. - Це ж не сон?

- Для мене, так точно, ні, - видихнувши, чоловік важко підвівся. - Я так розумію, спати ми вже не будемо? Тоді пропоную подивитися, чим там займається решта!

Накинувши на себе першу-ліпшу сукню, схопила Джо за руку і пішла до виходу. Сподіваюся, це колись пройде, а поки що я не згодна його відпускати!

 

Давид

 

- Що ми тут робимо? - шипів Едмонд, відтягнувши його від компанії явно злочинних елементів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 90 91 92 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як Не вийти заміж за бога, Катаріна Рейніс"