Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Самому не можна ходити.
— В’язні знають, що я швидше їсти не міг і не ремствують, а ви чіпляєтеся.
— Ви завжди знаходите причину порушувати режим, — не здавався Карпов. — Я вас добре знаю. У вас то черевик порвався, то вас із друзів хтось затримав, а тепер зуб заболів.
— А ви, — відповів Скляр, — не можете, щоб не присікатися. За всяку дрібницю чіпляєтеся, щоб допекти.
— Я не чіпляюся. Я слідкую, щоб ви не нехтували вимогами правил внутрішнього розпорядку.
— Ну що ти, старшино, пристав до Скляра, — втрутився Онищук, — ти ж знаєш, що у нього болять зуби і він не міг так швидко повечеряти, як ми.
— Ти дивись, — оторопів Карпов, — знайшовся захисник! Ви хочете, щоб життя в зоні було краще, як за зоною. Не вийде! Політика партії тепер інша: затиснути ворогів радянської влади, щоб аж пищали! Попереду у нас ще багато можливостей, як це зробити. Он під куфайкою у Скляра цивільний светр. Він його навіть не дуже ховає. Не довго поносить. Скоро здійме!
— Тільки я, — питає Скляр, — чи познімаєте і в стукачів?
— Я робитиму, як накаже начальник табору.
— Але ж має бути бодай якась справедливість: закон, який би він не був, навіть такий, як ваші незаконні правила внутрішнього розпорядку, має бути для всіх однаковий.
— Ну, не може адміністрація виправно-трудової колонії ставитися однаково до тих, хто не виконує норму виробітку і, як наприклад ви, Скляр, що взагалі не хочете працювати.
— Ми є політичні в’язні, — пояснює Арсен, — і сидимо за ідею, а не за дармоїдство.
— У Совітському Союзі немає політичних в’язнів, у нас сидять злочинці.
— Це ваше лукавство називати чорне білим і біле — чорним, а примус і рабство називати свободою.
— Скляр, неправда, — не вгавав Карпов. — Усі держави держаться на примусі. А як же без нього? Без примусу кожен робив би, що заманеться. Та так би все суспільство розвалилося, бо хто ж би захотів сам робити те, що тепер робить з примусу? Тільки примус вносить у суспільство лад.
— Але ж, — каже Арсен, — примус робить людину нещасною.
— Сама людина зробила б себе ще більш нещасною, бо поставила б себе віч-на-віч з дикою неорганізованою природою.
— Це ваша дика азіатчина, що не має зеленого поняття про свободу особи і життя без начальницького батога.
— Ви багато знаєте.
— Стільки, скільки треба.
— Та не ви мене, а я вас ганяю.
— Вас зверху ганяють і нацьковують на нас, як собак: “Куси, куси його!” Ось ви кидаєтеся на нас і гарчите.
— То я собака?! — закричав Карпов.
— Так, собака! — закричав у відповідь Скляр. — Бо не маєш своєї волі, а дієш за нацьковуванням зверху.
Тим часом підійшли до барака, і в’язні розійшлись.
— Днювальний! — гукнув Карпов до шниря Лобова.
— Слухаюсь, громадянине старшина! — відповів Лобов.
— Ключ від кабінету начальника загону в тебе?
— Так, у мене.
— Відчини мені кабінет і сам вийди.
І до Скляра:
— Заходьте!
Скляр зайшов.
— Викладайте все з кишень на стіл. Роззувайтеся і роздягайтеся.
Перепалка все розгоралася. Розігралася ціла сцена.
Скляр:
— Старшина, мене сьогодні на роботі вже двічі шмонали, і ви на цьому тижні вже другий раз — чи не забагато?!
— Шмонатимемо стільки, скільки буде потрібно, — у відповідь Карпов.
Скляр:
— Повинна бути підстава — підозріння, що я щось заборонене маю.
— А в мене є підозріння.
— Але ж я не давав підстав, — сердито заперечив Скляр.
— У мене виник сумнів, чи не маєте ви щось заборонене.
Скляр, роззуваючись, каже:
— Шмон принижує людину. Коли в’язень дає підставу, тоді змушений терпіти приниження, а ви принижуєте без жодних підстав.
— Швидше здіймайте одяг, в тому числі й труси.
— Хочете заглянути в сраку?
— Мовчати! Піднять мошну! Повернутися! Присісти! Встати! Повернутися! Підняти руки над головою! Можете вдягатися! — гарчав Карпов.
— Яка все-таки ти, Карпов, мерзота і садюга! Ти такий радий, що завдав мені приниження!
— Замовчи! — заволав Карпов. — Я напишу доповідну начальнику, і ти попадеш в шізо.
— Та наплював я на твоє шізо і на тебе разом з ним! Надумав чим лякати! — відрубав Скляр і вийшов з кабінету.
Карпов написав рапорт, але начальник колонії Коломитцев перед тим, як зреагувати на рапорт старшини, захотів побалакати зі Склярем і викликав його до себе. Арсен постукав у двері, відчинив і каже:
— Моє прізвище Скляр. Ви мене викликали?
— Так, викликав. А чого ви не здоровкаєтесь?
— Не хочу лукавити: я вам не бажаю здоров’я, як і ви мені.
— Чого ви так? Я особисто вам не бажаю зла.
— Ви особисто здійснюєте режим, розрахований на знищення українців.
— Не українців, а українських буржуазних націоналістів, що борються проти радянської влади.
— Назвіть мені з усієї зони хоч одного українського буржуя. Таких немає. Ви душите українців, що виступили за вихід України з-під влади Москви.
— Такого виходу хочуть не українці, а жменька одщепенців та німецька агентура в особах Бандери, Стецька та ще десятка гітлерівських посіпак. Я трохи познайомився з вашою справою. Ви воювали зі зброєю в руках проти нашої народної влади. Ви думали, що боретеся за самостійність України. Ви й не знали, що вище керівництво ОУН і УПА — це давні агенти гітлерівської Німеччини. Вас просто обдурили: на вашій крові в Україні і на ваших муках у концтаборах вони просто заробляють собі політичні дивіденди та сите життя в Німеччині та Америці. Я знаю: багато з ваших українських націоналістів так засліплені вузьколобим націоналізмом, що готові померти в надії, що їм поставлять пам’ятника за їхню впертість. Марно сподіваються. Пам’ятника їм ніхто не поставить. Вони вже по п’ятнадцять років під нашим керівництвом будують комунізм. Це хіба комуністична партія їм мала б поставити пам’ятники за те, що в тих барачних умовах і на таких харчах вони стільки вклали праці в розвиток соціялістичної економіки. Але наша партія не поставить, бо ж ви запеклі вороги. Того вам призначили долю таку, яку потрібно: за життя — праця, після смерті — забуття. На ваших могилах немає прізвищ. Там тільки номери справ. Справи партія час від часу чистить. Не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.