Читати книгу - "Ти моя гра , Мартін Штарк"

Минуло більше року. 
У парку, де ми з Арсеном колись обмінялися обітницями, стояла осінь — не сумна, а стигла, золота, пахуча. Листя шаруділо під ногами, а сонце пробивалося крізь гілки, залишаючи теплі плями на колясці.

Я сиділа на тій самій лавці, вкритій блакитною фарбою.
Поруч лежала записка з дитячим почерком: "Мама, я тебе люблю", написана Данею — тепер він був частиною наших суботніх занять у центрі.

У колясці спала наша донька. Вона була маленька, тепла і пахла молоком і тишею. У неї були очі Арсена — глибокі, серйозні, але коли вона посміхалася уві сні — мені здавалося, що в цьому світі більше немає зла.

Арсен ішов до нас із кавою, у кашеміровому пальті, з тією ж усмішкою в кутиках губ.
І коли він підійшов, я спіймала себе на думці: Колись я була уламком. Порожньою. Розірваною між страхами й обов’язками. А тепер — я стала цілою. І не тому, що він мене зцілив. А тому, що він дочекався.
І дав простір — бути собою.
Бути потрібною.
Бути — просто.
І цим — усе сказано.
Кінець. І новий початок.

_________________

Дорогі мої читачі, якщо ви читаєте останню сторінку цієї історії — це означає, що ми з вами пройшли разом довгий шлях. І я хочу сказати вам найважливіше: дякую.

Дякую за кожну прочитану главу.
За кожне "ще одну сторінку й спати".
За те, що дозволили Карині й Арсену доторкнутись до вашого серця.

Ця книга народилась із болю, сумнівів, спогадів, а завершилась — надією. І якщо вона хоч трішки додала світла у ваш день, або змусила відчути себе живою — значить, вона мала сенс.

🌿
Маю ще багато історій, які чекають на свій голос.
Якщо ви хочете стати частиною наступних подорожей — підписуйтесь, залишайтесь на зв’язку, чекайте нові книги.

А я, як завжди, писатиму для вас — щиро, просто, з любов’ю.
Завжди ваша,

Кінець