Читати книгу - "Список Шиндлера"

уже не бере участі в якихось військових справах. Темп роботи в Брюннліці став дуже неквапливим. Оскільки Оскар тепер не був стурбований питаннями виробництва, то повільна праця стала помстою в’язнів, такою собі декларацією.

Було щось запаморочливе, неймовірне в тому, щоб не працювати гарячково. По всій Європі раби викладалися, наскільки могли з харчами в шістсот калорій на день, щоб тільки справити враження на наглядача і відкласти свій перехід до табору смерті. Але тут, у Брюннліці була п’янка свобода не махати лопатою, як скажений, — і жити!

У перші дні ця несвідома політика ще не усталилася. Багато в’язнів хвилювалися за своїх жінок. У Долека Горовиця в Аушвіці перебували дружина і дочка. В обох Роснерів — дружини. Пфефферберґ уявляв, як величезне страхіття Аушвіцу вплине на Мілу. Якоб Штернберґ і його син-підліток хвилювалися за пані Клару Штернберґ. Пфефферберґ пам’ятає, як чоловіки оточили Шиндлера на фабриці і вчергове спитали, де жінки.

— Я їх визволяю, — проголосив Шиндлер.

Він не почав довгих пояснень. Не казав при всіх, що аушвіцькі есесівці, напевне, хочуть хабара. Не казав, що відправив список жінок до полковника Еріха Ланґе чи що вони з Ланґе збираються вивезти всіх до Брюннліцу за списком. Ні, він просто сказав: «Визволяю».

Гарнізон СС, який прибув до Брюннліцу тими днями, дав Оскарові деякі підстави сподіватися. То були резервісти середніх років, яких відкликали, щоб їхнє місце на фронті зайняла молодь. Там не було стільки психопатів, як у Плашуві, і Оскар підтримував їхню добродушність своєю фірмовою кухнею — їжа проста, зате багато. Зайшовши до їхніх бараків, він, як завжди, виголосив промову про унікальні навички своїх в’язнів, про важливість своєї промислової діяльності. Протитанкові міни, сказав він, і корпуси реактивних снарядів і далі в нашому секретному списку. Він просив, щоб гарнізон ні в якому разі не заходив на фабрику, бо це заважатиме працівникам.

Він усе вже бачив по очах. Цим людям таке мале містечко дуже підходило. Вони уявляли, що тут спокійно пересидять катаклізми. Вони не будуть вриватися до майстерень, як той Ґьот чи Гуяр. І зовсім не хочуть, щоб гер директор на них скаржився.

Їхній командир, однак, іще не прибув. Його попереднім призначенням був табір праці в Буздині, де до недавнього просування росіян вироблялися деталі бомбардувальника «гайнкель». Він буде молодший, різкіший, більше схильний усе перевіряти, розумів Оскар. Він не настільки спокійно сприйме те, що його не пускатимуть до табору.

Поки заливали підлоги, робили дірки в стелі, щоб умістилися величезні «Hilo», задобрювали сержантів, посеред особистого незвичного повернення до шлюбу з Емілією, Оскар був заарештований утретє.

Гестапівці прийшли в обідню пору.

Оскара в кабінеті не було, він зранку поїхав у якійсь справі до Брно. З Кракова щойно приїхала вантажівка з рухомим добром гера директора: цигарками, ящиками горілки, коньяку, шампанського. Хтось потім казатиме, що те все належало Ґьотові, що Оскар погодився взяти ці запаси до Моравії за те, що Ґьот підтримає плани Брюннліцу. Оскільки Ґьот уже місяць сидів у в’язниці й влади не мав, то всю ту розкіш, яку привезли машиною, цілком можна вважати власністю Оскара.

Ті, хто розвантажував машину, стривожилися, побачивши у дворі гестапівців. Маючи повноваження механіків, вони змогли заїхати до струмка за пагорбом, куди повкидали всі напої. Двісті тисяч цигарок були сховані легше — під кришкою великого трансформатора на електростанції.

Те, що в машині було так багато напоїв і цигарок, — суттєва деталь: це означає, що Оскар, який завжди вмів торгувати, тепер збирався жити з чорного ринку.

Машину поставили в гараж — і пролунала полуденна сирена: час їсти суп. Колись гер директор обідав разом із в’язнями, і механіки сподівалися, що він так зробить і сьогодні: тоді вони пояснять, куди подівся дорогий вантаж.

Він і справді невдовзі повернувся з Брно, але його зупинив у брамі гестаповець, який стояв, піднявши руку. Шиндлеру було наказано негайно вийти з машини.

— Це моя фабрика, — почули в’язні розкотистий голос Оскара. — Коли хочете поговорити зі мною, прошу сідати в машину. Або ж проходьте до мого кабінету.

Він в’їхав у двір, і два гестапівці швидко йшли по обидва боки машини.

У кабінеті вони стали розпитувати його про зв’язки з Ґьотом, з речами, знайденими у Ґьота. У мене є тут кілька валіз, сказав їм Шиндлер. Вони належать герові Ґьоту. Він просив мене поберегти їх, поки його випустять.

Гестапівці попросили на них подивитися, і Оскар провів їх до квартири. Він офіційно й сухо відрекомендував одне одному фрау Шиндлер і людей з Бюро V. Тоді приніс валізи й відкрив їх. Там лежала купа цивільного одягу Амона і стара форма ще від часів, коли Амон був струнким сержантом СС. Коли гестапівці обшукали валізи й не знайшли нічого, то вони заарештували Оскара.

Тепер Емілія розлютилася. Яке право вони мають забирати її чоловіка, навіть не пояснюючи причини! У Берліні цьому не зрадіють, сказала вона.

Оскар порадив їй мовчати.

— Тільки, прошу, зателефонуй моїй подрузі Кльоновській і відміни зустрічі, — сказав він.

Емілія знала, що це означає. Кльоновська знову вдасться до свого телефонного трюку, зв’яжеться з Мартіном Плате в Бреслау, людьми генерала Шиндлера і всією важкою артилерією. Один із представників Бюро V дістав наручники й застібнув на зап’ястях Оскара. Вони посадили його в машину, повезли на станцію Цвіттау, а звідти супроводили потягом до Кракова.

Складається враження, що цей арешт злякав Шиндлера більше, ніж два попередні. Тут уже не було історій закоханого полковника СС і спільного пиття горілки в камері. Потім, однак, Оскар згадував деякі деталі. Коли люди з Бюро V вели його потужними неокласичними критими галереями центрального вокзалу Кракова, до них підійшов чоловік на прізвище Гут. То був цивільний інженер із Плашува. Він завжди запобігав перед Амоном, але мав репутацію людини, яка не раз тайкома чинила добро. Може, ця зустріч була й випадковою, але, можливо, Гута спрямувала Кльоновська. Гут дуже хотів потиснути руку Оскарові, закутому в наручники. Один з гестапівців був проти.

— Ви що, справді хочете потискати руку всіляким там в’язням? — спитав він Гута. Інженер тут же виголосив промову на захист Оскара. Це ж сам гер директор Шиндлер, якого поважає весь Краків, важливий промисловець!

— Навіть уявити його в’язнем не можу! — сказав Гут.

Хоч би що ця зустріч означала, Оскара посадили в машину і повезли знайомим містом знов-таки на Поморську. Його посадили в кімнату, подібну до тієї, де він був у свій перший арешт: стілець, ліжко і раковина, але ґрати на вікнах.