Читати книгу - "Віннету ІІІ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Фред Волкер хитро примружився, його маленькі очиці зблиснули, і він сказав:
— Ви говорите одне, а думаєте зовсім інше: чи підійду я вам? Хіба не так? То вже говорімо відверто. Товстун Волкер не поспішає знайомитися зі всіма підряд. Я волію подорожувати сам, але якщо вже беру когось до себе в попутники, то ця людина повинна заслужити мою довіру. Ви мене розумієте?
— Тут я цілком із вами згоден. Вибирати собі супутника треба вкрай обережно. Адже буває так, що зустрінешся з приємною на перший погляд людиною, ляжеш спати ввечері, а вранці ти — холодний труп, а товариш подався геть із твоїм майном.
— Господи! Невже ви думаєте, що я здатний на таку підступність?
— Ні, не думаю, — відповів я, — ви схожі на чесну людину. До того ж, наскільки я знаю, ви — поліціянт, а серед них негідників майже не буває.
Товстун почервонів і вигукнув:
— Про що ви, сер?
— Спокійно, містере Волкере. Зовні ви не схожі на поліціянта, саме тому, напевно, ви — хороший детектив. Ви вважали мене новачком, але я вас розкусив. Надалі будьте обережніші! Щойно у прерії довідаються, що Товстун Волкер їздить туди-сюди, щоб вистежити кількох утікачів від правосуддя, його пригоди на Дикому Заході закінчаться раз і назавжди.
— Ви помиляєтеся, сер! — намагався переконати мене коротун.
— Не турбуйтеся, я приймаю ваше запрошення й охоче покараю злочинців. Небезпеки мене не лякають, тому що у прерії їх доводиться долати мало не щомиті. Однак мене насторожує те, що ви приховували від мене свої наміри. Якщо я погоджуюся взяти участь у такій справі, то я маю знати, хто буде моїм товаришем.
Фред Волкер замислено дивився в землю, потім підняв очі догори, нарешті перевів погляд на мене і сказав:
— Добре, сер, я відкриюся вам. Попри ваш вигляд, щось спонукає мене, старого вестмена, повірити вам. Я спостерігав за вами у вагоні, і ви мені сподобалися. Зазвичай я уникаю знайомств, я — відлюдник, але цього разу мені хочеться, щоб ви були поруч, тому буду відвертий з вами. Я справді працюю на приватне розшукове агентство доктора Самтера зі Сент-Луїса. Мені доручили вистежувати злочинців, які тікають у прерію. Ви ж розумієте, справа ця не найлегша, але я віддаю цій роботі всі мої сили й уміння. Потім, коли в нас буде більше часу, я розповім вам, чому мені довелося стати детективом. Повірте, це сумна історія. А зараз я запитую вас ще раз: ви поїдете зі мною?
— Так. Ось вам моя рука. Я готовий долати разом з вами всі труднощі й небезпеки.
Він радісно потиснув мені руку.
— Ви — чесна людина, сер, і я вам вірю. Дякую. Сподіваюся, ми станемо друзями. Тільки, будь ласка, не звертайтеся до мене «містере Волкере», називайте мене просто Фредом, це коротко і ясно, тоді я точно знаю, що кличуть мене. Дозвольте дізнатися, як звати вас.
Я назвався справжнім ім’ям та прізвищем і додав:
— Кличте мене просто Чарлі. Однак дивіться, рейки вже полагодили. Скоро поїзд вирушить у дорогу.
— Тоді нам слід поспішати, я повинен ще вивести з вагона мого Вікторі. Коли ви його побачите, будь ласка, не лякайтеся. Він має не найкращий вигляд, зате носить мене вже років дванадцять, і я не проміняю його на найпрудкішого жеребця. У вас залишилося щось у вагоні?
— Ні. Але, Фреде, як думаєте, може, нам варто сказати пасажирам, що ми маємо намір робити?
— Ні. Що менше людей знає про нас, то краще.
Товстун Волкер підійшов до вагона з тваринами і наказав відчинити двері. Поїзд стояв на високому насипі, дерев’яних містків не було, тож мені було цікаво, як він виведе коня. Але я й уявити собі не міг, як усе відбудеться.
— Вікторі, до мене! — покликав Фред.
Почувши своє ім’я, старий кінь визирнув, оглянув усе довкола, зіщулив вуха й одним стрибком подолав відстань від дверей вагона до землі. Всі, хто бачив його стрибок, заплескали в долоні, а кінь, немов розуміючи, що справді заслужив оплески, махнув хвостом і заіржав.
Ім’я Вікторі, тобто Перемога, йому зовсім не пасувало. Цьому худому тонконогому гнідому коневі було щонайменше двадцять років. Грива його вилізла, замість хвоста стирчало кілька волосин, зате довжині його вух міг би позаздрити навіть кролик. Я відразу зрозумів, що, попри свій непоказний вигляд, цей кінь чимало вартує. А коли один із глядачів простягнув руку, щоб погладити його, він кинувся убік і спробував укусити нахабу. Як читач уже, мабуть, помітив, Вікторі був дуже схожим на стару Тоні мого друга Священного Вуха. Він був осідланий і загнузданий, тому Фред сів на нього і спокійнісінько, ні на кого не звертаючи уваги, попрямував геть від поїзда. Я пішов за ним. Ніхто не намагався зупинити нас або хоч розпитати, чому ми не їдемо далі потягом і куди збираємося. Ми нікого не цікавили.
Коли ми трохи відійшли від поїзда, Товстун Волкер зупинився, чекаючи на мене.
— Тепер, Чарлі, — сказав він, — не завадило б і вам роздобути коня.
— Скоро я його матиму. На вашому красені Вікторі я швидко зловлю мустанга.
— На Вікторі? І не думайте! Він не дозволить вам сісти в сідло. Доведеться мені ловити мустанга.
— Побачимо!
— Запевняю, так воно й буде. Ми могли б зараз їхати по черзі, щоб ви не дуже втомилися, але Вікторі неодмінно скине вас. Тож доведеться вам іти пішки, поки ми не натрапимо на стадо мустангів, хоча через це ми і втратимо багато часу. Дивіться, пасажири сідають у потяг, він зараз поїде геть.
Усе було так, як він казав, потяг рушив далі на захід. Через кілька хвилин він зник із поля зору.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віннету ІІІ», після закриття браузера.